ковтокслова (Лк 7:1-10)
Отже, чергова історія з життя Ісуса. Він заходить у Капернаум, а тут підлітає до нього групка єврейських старійшин. Ну як підлітає – чемно приходять. А що у них за прохання? Виявляється, місцевий римський сотник має слугу, якого ну дуже любить, а той бідолаха при смерті. І сотник – не проста людина, він хоч і окупант, але реально поважає євреїв і навіть капличку для них збудував! Тож старійшини підходять до Ісуса і кажуть: “Ну, хлопець хороший, допоможи, будь ласка!”
І тут Ісус, як завжди, без зайвих питань бере і йде. Уяви собі: він йде просто до хати сотника! Але не все так просто. Тільки підходять ближче до будинку, як до Ісуса виходить ще одна делегація – на цей раз друзі сотника. Вони передають послання від свого начальника: “Ей, Ісусе, не парся! Я не вартий того, щоб ти заходив до мене в хату! Просто скажи слово, і мій слуга буде здоровий. Я тут з армії, я знаю, що таке команда – сказав, і воно робиться!”
Ну і Ісус такий: “Ого, хлопці, ви це чули? Навіть у всій Палестинщині такої віри не бачив!” І звісно ж, як тільки ті хлопці повертаються до сотника, його слуга вже бігає по хаті, мов нічого й не було.
А тепер задумайся: а яка в тебе віра? Ми ж усі хочемо, щоб Ісус слухав наші молитви й виконував усе, як ми того бажаємо. Але ти ж знаєш, що Він завжди відповідає. Так, іноді не одразу, іноді не так, як ти хочеш, але відповідає точно. Просто іноді відповідь – це щось більше, ніж ми могли собі уявити, а іноді треба трохи почекати.
ковтокслова 19.10.2024
Образ: Borys Fiodorowicz
Джерело:
