«Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство!» – знову і знову закликав Христовий Предтеча у своїх промовах. Як і тоді, так і тепер не усі правильно розуміють цей заклик. Дехто вважає, що покаяння полягає у тому, щоби постійно картати себе за скоєне, занурюватися в самозвинувачення і жити в почутті провини. Інші вважають покаяння виявом слабкості, певною нездатністю відстояти свої дії. Ще інші бачать у покаянні одноразову дію чи ритуал, які потрібно виконати для заспокоєння власної совісті без подальшої переміни своїх вчинків і життя загалом. А скільки разів навіть у нещодавньому часі ми стикалися із фальшивими проявами вибачень чи розкаяння, годі й уявити!
Насправді ж покаяння – це суттєвий елемент нашої християнської віри. Неможливо будувати наші стосунки з Богом без покаяння. За словами папи Венедикта XVI, покаяння є мірилом віри, адже саме завдяки йому ми можемо повернутися до Істини. Саме покаяння дозволяє нам подивитися на себе «без прикрас», без оправдань та відбілювання. Воно дозволяє нам побачити як наші темні сторони, гріхи, пристрасті та вчинене зло, так і наші добрі вчинки милосердя і любові. Відтак воно дарує нам усвідомлення, що для боротьби зі злом та його спокусами ми потребуємо допомоги. Тож через покаяння ми приходимо до Того, хто своєю смертю переміг смерть і диявола. Далі смиренний погляд на власні помилки та впевненість у Божій любові, адже «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками», ведуть нас дорогою довіри. Ми приходимо до Таїнства Покаяння чи Сповіді, пригинаємо коліна перед Богом і визнаємо свої гріхи задля того, щоби довірити їх Богові, щоби запросити його саме у ті моменти свого життя, де спокуса і гріх вражають нас і наше серце.
І Бог, як ми бачимо у сьогоднішній події, увіходить у глибини нашого гріха. Він приймає хрещення водою від Йоана не заради себе, але заради нашого із вами очищення. Тож і «розкрилося йому небо» і почув він голос: «Це Син мій любий, що його я уподобав». І це відкрите небо, і це освідчення у любові сьогодні звучить кожному грішнику, що кається. Звучить кожному із нас, які приходимо до Бога із розбитими і сповненими тривогою серцями, щоби отримати зцілення”, – із проповіді у свято Богоявлення Господнього.
Слідуючи своїми життєвими стежками, дозвольмо Богові через наше покаяння торкнутися зранених ситуацій та стосунків, щоби оздоровити, оновити і зцілити їх. Богові достатньо й однієї нагоди, яку ми можемо Йому подарувати вже сьогодні.
Зображення: взято із інтернет-ресурсу “Pinterest”.
Отець Ivan Vykhor
