Коментар на Євангеліє дня. Йо. 10, 27-38. (текст див. нижче)
Текст Євангелія з 10-глави Йоана вчергове підкреслює цілковиту єдність Ісуса з Отцем. Він повністю ввіряє Йому своїх послідовників, яких алегорично називає своїми вівцями. Можна спостерегти, як впевненість Ісуса, що з ними все буде гаразд, походить від живої довіри до Отця. Тому впевненість Ісуса не є самовпевненістю. Ісус для нас є іконою наших стосунків з Отцем. Вдивляючись в Ісуса «засновника і звершителя віри» ми маємо автентичну модель того як вірити, як молитися, як довіряти. Якщо у нас є труднощі як це робити – вдивляйтеся в Ісуса. Поза Христом людина не віднайде ключі справжнього духовного досвіду.
У момент хрещення через Христа стаємо вщеплені у повноту Троїчного буття. Ось чому ми звемось християнами, бо через Христа стаємо христовими, його родиною, ягнятами його кошари. Але цього замало. Перед кожним охрещеним стоїть завдання тривалістю в життя відкривати повноту цього дару. Озброймося довірою!
Ланцюг нашої впевненості, що Бог є з нами не у тому, що ми є добрі чи правильні, а в тому, що ми вівці Божого пасовиська, його уділ. Кошару Церкви, у яку ми увійшли через хрещення, провадить не людина, а Добрий Пастир Ісус. Ось чому все так чудово, бо наше опертя – не у мінливій логіці цього світу, не у хиткості людських сподівань і очікувань.
Ісус знову повторить ці самі слова вже у Гетсиманії, перед розп’яттям. «Отче Святий! Бережи їх у Твоє ім’я, тих, яких Ти мені дав, щоб вони були одно, як і ми одно» Йо 17:11).
Християнські богослови використовували наведену вище цитату про єдність Отця і Сина у тринітарних контроверсіях перших століть християнства. Їхнім плодом стало догматичне формулювання про єдиносущність Сина Отцю. «Я і Отець одно» Йо 10, 30. Однак сам Ісус не говорив мовою догматики, філософії чи оригінальних концептів. Він говорив мовою спілкування з Отцем, він говорив мовою глибинних стосунків, які виникають тоді, коли відкрите серце. Справжня єдність з Богом виникає не від численних молитовних формул, а коли проникаємося довірою. Тоді в ньому віднаходимо потішне запевнення Ісуса:
«Не пропадуть вони (вівці) повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх» Йо 10, 28
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. 29. Отець мій, який мені дав їх, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! 30. Я і Отець – одно.
31. Юдеї знов сягнули по каміння, щоб каменувати його. 32. Ісус до них мовив:
– Багато добрих діл я показав вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте мене?
33. Юдеї відповіли йому:
– За добре діло ми тебе не каменуємо, а за богохульство! За те, що, бувши людиною, ти робиш з себе Бога!
34. Озвався до них Ісус:
– Хіба не написано в законі вашім: я сказав: ви – боги? 35. Коли, отже, закон зве богами тих, до яких було слово Боже, а Писання не може бути порушеним, 36. як до того, кого Отець освятив і послав у світ, ви говорите: ти богохулиш; бо я сказав, що я – Син Божий? 37. Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! 38. Коли ж роблю, і ви не хочете мені вірити, ділам вірте, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці.
