Вартим уваги є досвід Бога яким ділиться сестра Фаустина на сторінках свого Щоденника.
Фаустина була містичкою, тому її досвід Бога був досить глибокий. Отже, розглянемо основні моменти у її діленні, щоб могти скористатися з цього і для свого духовного життя…
На початку треба пам’ятати, що завжди Бог є ініціатором, це Він кличе людину до стосунку із Собою. Спочатку, зазначає Фаустина у щоденнику, Бог дає пізнати себе як святість, справедливість, доброту – тобто милосердя (Щ. 95). Це світло, яке торкнулося душі, живе в ній, і ніщо не може його ні заглушити, ні затьмарити. Це сяйво пізнання Бога кличе душу і розпалює в ній любов до Нього.
На цьому першому етапі слід бути дуже обачним, бо часом душі може видаватися, що вже осягнула призначений ступінь досконалості, бо помилки і вади у ній задрімали, а вона думає, що їх вже нема.
Їй ніщо не здається важким, вона готова на все. Душа, на цьому етапі пізнання Бога не здає собі з цього справи, що може прийти час випробування. І дійсно цей стан триває недовго. Важливо мати каже Фаустина світло сповідника, якому в усьому звіряється.
Отже, з часом приходять випробування, таким чином Бог вишколює душу, яку особливо полюбив, настає так званий період “духовної ночі”, з’являються спокуси сатани…
На цьому другому етапі душа раптом перестає відчувати присутність Бога. У ній прокидаються різні погрішності і вади, з якими мусить вести запеклу боротьбу. Усі недоліки підносять голову, тому треба бути пильним. Місце Божої присутності займають байдужість і духовна посуха. Душа тривожиться. Починає свою справу сатана, який діє тільки з волі Бога. Віра, надія і любов переживають великі випробування.
Страшно у такі хвилини каже Фаустина не мати досвідченого сповідника, тому що душа може зламатися під цим тягарем. Але це ще не кінець випробувань. Є ще випробування над випробуваннями – цілковите відкинення від Бога.
Тепер душу обгортає страшна темрява. Душа бачить у собі тільки гріхи. Її стан страшний, і лише один крок до розпачу. Душа рветься до Бога, а почуває себе відкинутою. На цьому етапі пізнання Бога, стверджує сестра Фаустина ніхто душі не освітить, якщо Бог хоче тримати її в темряві.
Ще пише Фаустина, що в усіх цих терпіннях і битвах вона не пропускала св. Причастя, що рівно ж є заохотою для нас. І на кінець, пише сестра, що хоч це жахливі речі, однак не повинна їх надто боятися жодна душа, бо не дасть Бог більше того, що можемо.
Після цих страждань душа має велику чистоту духа і є у великій близькості до Бога. В цих духовних муках вона теж близько до Бога, але сліпа…
Ось так. Думаю коментарі тут зайві. Якщо б хтось хотів більш детальніше ознайомитися з цією темою, подаю номери із щоденника: 95-111.
