Між двома датами – народження і смерті – вміщено кожне людське життя. І до кожного приходить хвилина смутку, коли втрачаємо когось із близьких. Як змиритися зі смертю, прийняти реальність і почати життя заново? Мабуть, не вдасться знайти якогось «рецепту», але пропонуємо вам кілька добрих порад.
Для християнина поняття смерті також існує, але воно інше: ми віримо, що своєю жертвою на хресті Бог врятував нас від смерті, яка знищує, яка є нічим. Христос чекає мене, щоб зустріти, коли минуть останні хвилини мого земного життя. Тому все, що є зараз – це нагода приготуватись до зустрічі: пізнаю людей, складаю іспити, виконую своє покликання, щоб мати про що поговорити зі своїм Творцем.
Християнин знає, що всі помирають. Але він знає також, що час життя має неймовірну цінність: фізичне тіло є чудовим даром для здійснення всього, що доручене Богом. Саме тому дбати про тіло так важливо – берегти його як храм Духа Святого.
Християнин плаче, коли втрачає. Смерть завжди болить, бо це розлука. І ми плачемо навіть тоді, коли розуміємо, що ближній пішов у кращий світ. Ми плачемо так, як плакав наш учитель Ісус Христос, коли дізнався про смерть свого друга Лазаря. Наші сльози – це стривожена любов, і вони потрібні також.
Однак, плачучи, християнин завжди молиться. Не стільки обов’язком, як виявом справжньої любові є молитва за того, хто відійшов. Молитва, якої потребує як наша душа, так і душа померлого. Молитва, яка здатна змінити і допомогти, розрадити і зміцнити.
Християнин вірить, що у кожній Святій Літургії його близький, якого не видно, молиться поруч. І Пресвята Євхаристія стає єднанням, обіймами з Богом усієї Божої спільноти – видимої і невидимої. Саме тому молитися Святу Літургію так важливо.
Кожну християнську сім’ю можуть спіткати невідворотні події. Нещасні випадки, хвороби, втрати маленьких дітей чи молодих батьків. І моменти розпачу також бувають нерідко. Але незмінна Божа присутність – відчуття Ісуса, який ридає зі мною, пригортаючи до себе – те, що втримує і повертає до життя. На хресті Він відчув усі наші втрати і біль від них.
Закритись в собі після пережитої травми – те, чого найбільше хочеться нашому організму і це нормально. Ісус у ніч перед розп’яттям просив Бога про те, щоб «ця чаша мене оминула». Зранені болем, ми не маємо сил іти далі. Але… «не моя, а твоя хай буде воля». Якщо віддати кожен крок свого життя Господній волі, все стане на свої місця, бо немає неможливого у Бога.
Християнин не прощається назавжди. Наші близькі просто чекають на зустріч вже не тут, а там. Залишається жити своїм життям, яке Бог дає щодня. І жити так, щоб разом бути в небі.
Автор: Тетяна Трачук
Дякую!