Чотири роки тому моє життя було повністю зруйноване…

Читай також

  • Побачити людину
  • Слово Боже на Неділю Сліпонародженого
  • Ділам вірте, щоб пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці
        • Чотири роки тому моє життя було повністю зруйноване…

          Чотири роки тому моє життя було повністю зруйноване: лікарі поставили мені жахливі діагнози і виголосили невтішні прогнози. Найрідніша людина на світі – моя мама – була невиліковно хворою і абсолютно безпомічною…

          Злодії повністю обчистили квартиру, забравши практично все: техінку, одяг, гроші, дорогоцінності та обручки моїх батьків (що особливо було боляче, адже обручка мого тата це було єдине, що залишилось мені після його смерті).

          Вкрали також і моє заручальне колечко, і мої власні майбутні обручки: ми з моїм бойфрендом нарешті наважились одружитись. Звісно, весілля відклалось на невизначений термін. Стосунки геть зіпсувались. А на додаток, в цю важку хвилину, немов контрольний вистріл в голову – мене зрадило кілька близьких людей…

          Я жменями їла ліки, не спала, не їла… Тоді, мені здавалось, що життя закінчене. Але я вирішила дати йому останній шанс: позичила гроші і поїхала на Святу землю. Де ж іще, як не там, сподіватись на чудо?… На той момент я була віруюча, але недовіряюча. Що таке Бог? Бог – це Любов, на тому і все. А що таке ця, власне, любов я не знала, та й хто ж знає…

          Я пройшла Віа Долорозу. Молилась на гробі Господньому, у Віфлеємі, в Кані, і в Галілеї, Йордані і ще в багатьох святих місцях. Я злилась, торгувалась з Богом, обіцяла, просила пробачення. Але мені ставало тільки гірше. В останній день мого перебування на Святій землі, абсолютно втомлена і зневірена, я приїхала на Гору Блаженств, де колись Ісус казав Нагірну проповідь, яка стала фактично ядром морального вчення.

          Психологи кажуть, що є 6 стадій прийняття невідворотнього, хвороби чи смерті: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття, надія на чудо. Дуже важко змиритись з тим, що ти мав усе, а тепер втрачаєш усе… Тоді на горі Блаженств я нарешті якось цілковито та внутрішньо змирилась з усім. «І нехай буде воля Твоя…». Я вже збиралась йти, як раптом мене пронизало таке дивне відчуття, що ніколи не відчувала: ейфорія, спокій, радість… Блаженство! Так, власне, блаженство! А ще неземний спокій і радість. І якесь неймовірне почуття схоже на ЛЮБОВ. Я не люблю вживати це слово, воно якось дуже затерте і заїжджене. Але мабуть це таки було щось подібне по означенню.

          «А можливо, це втомлений мозок просто перейшов в інший режим, щоб геть не виснажитись?», – промовила в мені моя раціонально-наукова частина мозку. Можливо. Але інколи вистачає миті, щоб забути життя, а деколи не вистачає життя, щоб забути мить…

          Поїздка підходила до кінця. Абсолютно розбита, але вже не така зневірена, я сіла та написала на листочку свої прохання до Бога. Дуже чітко. Дуже виважено. Кожне слово. І як як вчать психологи та НЛПери, без негативних часток, без двозначностей, в позитивному ключі. Я списала кілька десятків чорновиків, доки не відчула, що це саме те, що потрібно сказати Богу. Потім я вязала цей листочок і попросила гіда, який був супровідом протягом усієї поїздки, засунути цю записку в Стіну Плачу, бо я не встигла це зробити. Це був мій останній шанс і стадія номер шість: «надія на чудо».
          «Смішна ти!, – сказала мені потім одна людина, коли я розповіла їй свою історію – Я теж клала записку і нічого не збулось». Моя надія на чудо впала в кому…

          Звісно, коли я повернулась зі Святої Землі ніякого чуда не сталось, але раптом в мене з’явились цікаві думки: раз і так все дуже погано, то чого я боюсь? Якщо вже немає що втрачати, то чому я не можу просто взяти і здійснити нарешті те, що завжди хотіла і ніколи не було часу? Чому б мені не втілити нарешті свої заповітні мрії? Чого я НАСПРАВДІ хочу? Хто я НАСПРАВДІ? Я згадала, як колись була на одному тренінгу, де треба було виконати одну цікаву вправу: за п’ять хвилин написати 3 речі, які ви б зробили, якби знали, що вам залишилось жити 1 рік, 1 місяць, 1 день.
          В той же день я назичила грошей і купила квитки: в Європу та Азію. Довготермінові подорожі на самоті – це те, що я завжди хотіла, але ніколи не було часу. Я заробляла гроші невідомо для кого і навіщо, я працювала на фірму «Кенон» та її нові об’єктиви, на майбутнє, на шмотки і якісь примарні задоволення. Але я ніколи не мала часу і сили сказати собі, чого НАСПРАВДІ я хочу..

          Я взяла паспорт, гроші, квитки, фотоапарат і рюкзак, більшу частину в якому займали ліки. Під час цих подорожей, я дозволяла собі все те, чого завжди хотіла, але боялась. Я пережила багато пригод і авантюр. Я об’їдалась екзотичними фруктами і плавала з черепахами. Я спілкувалась з буддистами, індуїстами, мусульманами. Познайомилась з купою неймовірно цікавих та занудних людей. Відкрила в собі багато нових сторін і дуже їм здивувалась. Часами мені було дуже важко. Часами здавалось, що я прийняла неправильне рішення. Але через пару місяців, я зрозуміла, що більша половина ліків мені більше непотрібна.

          Потім настав якийсь переломний момент і раптом зрозуміла: я абсолютно щаслива людина. Я нарешті жила тут і зараз. Щодня я проживала день так, ніби він був мій останній. Я жила на березі моря, як мені завжди хотілось, щоранку і щовечору я зустрічала і проводжала сонце, займалась тим, що мені НАСПРАВДІ подобається, спілкувалась з цікавими і позитивними людьми, а потім ще й закохалась, при чому не тільки в конкретну людину, але й у весь світ. Все як по інструкції ремонту карми: 1) наїжся; 2) виспись; 3) слухай себе і тишу; 4) закохайся.

          Я б могла лишитись там, в своєму приватному раю, але в один момент я чітко усвідомила, що любов – це більше дієслово, ніж іменник. Коли я відчула в собі сили, я повернулась до України. З моїм поверненням багато чого змінилось і не змінилось одночасно. Мама й далі була хвора, в Україні почалась війна та економічна криза, люди і я разом з ними далі були не ідеальні, а світ був геть інший, ніж мій власноруч створений приватний морський рай. Але змінилось моє відношення до життя: тепер мені не потрібні були спеціальні умови, щоб почуватися щасливою і радісною. Щастя – воно реально всередині нас. Хоча, звісно, нові знайомства, враження і подорожі допомагають його віднайти. Тепер я у всьому і всіх стараюсь бачити хороше. Стараюсь бачити істинно добру птаху в собі та кожному. Стараюсь не нити. Жити тут і тепер. Стараюсь не накручувати себе та усім сподобатись. В моє життя міцно і назавжди прийшла Творчість…

          В подорожах миттю вчишся довіряти Всесвіту і ставати більш гнучкою. Варто тільки довіритися світу і зробити крок у невідомість, як відкриються нові дороги. Світ безмежно щедрий і відповідає добром того, хто добрий з ним. Чим більше довіряєш світу, тим більше шляхів він тобі відкриває. Всі обмеження є тільки у нас в головах. Як казав Тур Хеєрдал: «Кордони? Ніколи не бачив їх, але чув, що вони існують в головах більшості людей».

          Мої минулі страшні діагнози і прогнози зникли, а лікарі лише розвели руками. Я вийшла заміж за чудову людину. Прийшли нові друзі та багато цікавих людей. Прийшли нові можливості. Прийшли й нові подорожі. Нова робота. Я започаткувала власну благочинно-творчу організацію. В моє життя поступово повернувся спокій, радість, натхнення. І що головне: ВДЯЧНІСТЬ. За все, що маю. Тепер я знаю ціну життю. Цікаво влаштована наша людська натура. Невже треба все втратити, щоб почати цінити те, що маєш? Невже треба бути на межі смерті, щоб дозволити собі бути СПРАВЖНІМ? Як правильно казав Достоєвський, «є три речі, яких боїться більшість людей: довіряти, говорити правду і бути собою…»

          Найгірше, що може зробити з нами реальність (яку ж ми самі й творимо) – це не вбити чи покалічити, а змусити зректись зрадити себе та своїх найсвітліших, найпотаємніших мрій. Ти стаєш мертвим не тоді коли немає серцебиття, а тоді, коли перестаєш шукати та цікавитись життям у всій його повноті, та коли реальність змушує повірити, що кількість варіантів обмежена, а ти – це тільки плоть, діагноз, професія чи статус.
          Я не знаю чи могло бути інакше. Я не знаю чи стала б я такою, як я є зараз, без усього того, що я пережила. Мабуть, все ж таки ні. Я не знаю чи витримаю, якщо життя знову захоче піднести пару цікавих уроків. Не впевнена. Я не знаю наскільки ми можемо керувати нашею долею. Часом здається в нас взагалі немає вибору або часом здається, що ми можемо все… Я не знаю чи той гід зі Святої землі справді поклав мою записку в Стіну Плачу, але можу сказати, що Бог таки прочитав її…

          Так, Бог – це Любов. Але Любов не тільки іменник. Вона також і ДІЄСЛОВО. Без дії – усвідомленої, світлої, радісної, щоденної і невпинної – наша віра і життя мертві. Вона – це ті дієслова, які облагороджують і піднімають нас: ЖИТИ. РАДІТИ. МРІЯТИ. ДУМАТИ. ШУКАТИ. ДОСЛІДЖУВАТИ. ДЯКУВАТИ. ЛЮБИТИ. СЛУЖИТИ. ТВОРИТИ.
          Тож, як казав Марк Твен: “Скидайте вузли, випливайте з тихих гаваней. Спіймайте вітер у свої вітрила. Досліджуйте. Мрійте. Бо в кінці життя ми будемо жалкувати лише про дві речі: що мало подорожували і мало любили”…

           

          Наталя Вовк facebook.com/natali.

          Читай також

        • Побачити людину
        • Слово Боже на Неділю Сліпонародженого
        • Ділам вірте, щоб пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Коментарі

              • Олена    17.03.2020 о 23:39

                Класссс …. наскільки все просто, наскільки здається складним!!!!! Все є альфа і омега, початок і кінець!!!!

              Leave a Comment