Скільки би ми не говорили, завжди можемо відкрити для себе про молитву щось цікаве, нове, що буде нас сповнювати. Роздумуючи над молитвою, я зрозумів, що найбільше ми жаліємося на неуважність в молитві. І ця неуважність показує нам, що ми взагалі неуважні в житті. Молитва вказує на хронічну неуважність. Ми здебільшого живемо в минулому, і це добре помітно на старших поколіннях, які завжди шкодують, кажучи: «от колись було». Молодші покоління живуть в майбутньому, кажучи: «от колись буде»…
Одних і других поєднує те, що не живемо в тій реальності, що є в цю мить. У молитві ми можемо зустрітися з Богом тут і тепер. Це важливий елемент. Тож маємо стати в Його присутність, зупинитися і навіть хай світ валиться, щось не вирішується ― ми повинні зупинитися.
Навіть зайшовши до кімнати, можемо залишити на дверях записку, щоб нас ніхто не турбував, бо ми є з Богом. І цей принцип дуже важливий. Бо часто приходять справи, турботи, ми думками в минулому чи переживаємо, як щось буде. Молитися ― бути тут і тепер в присутності Бога.
Коли ми лінуємося, то світ не завалюється. Тож, будучи в молитві, варто відкласти всі справи ― перебувати з Богом і цю хвилину. Бо найбільше молитва не вдається саме тому, що ми не усвідомлюємо перед Ким стоїмо, в Чиїй присутності перебуваємо.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
