У щоденному житті кожна людина відчуває постійну внутрішню боротьбу між голосом власного сумління та, так званими, потребами власного тіла. Щоб визначитися, кому віддавати перевагу, до нас, на землю, прийшов Сам Господь Ісус Христос. Щоб збагнути зміст цієї боротьби, мусимо зрозуміти, що стало причиною її виникнення.
Творець, завершуючи діла творення і покликуючи до життя собі подібного (тобто нас), поклав початок спільних взаємин. Сам, будучи носієм законів дальшого розвитку вселенної і нашої планети в тому числі, наділив ними і людину. І зберігаючи з нею взаємовідносини, заключив їх у виконання людиною Його умови: “Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” (Бут. 2:16,17). Ці слова зі Святого Письма проливають світло на наші почуття, які переживаємо при духовному роздвоєнні, їх переживає кожна людина. Покликана до життя на образ Божий і подобу, людина стала носієм Божої правди, як і Сам Господь. І це було її основним завданням. Та спокушена дияволом вона спричинилася до пізнання зла. Людина стала між двома протилежними силами – Богом і сатаною і, правом свобідної волі, може прилучитися або до одного, або до іншого. Коли ж вона відповідає на спокуси диявола – коїть гріх.
З вище сказаного можемо зробити відповідний висновок: наше єство заражене гріхом первозданного чоловіка Адама. Цей гріх тяжіє над усіма людьми без винятку. Це підтверджує апостол Павло, пишучи послання до Римлян: “Як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” (Рим. 5:12). Отже, мусимо пам’ятати, що за любов до гріха ми також заслужили винагороду: “бо заплата за гріх – смерть” (Рим. 6:23). Правда про таку винагороду заставляє людину шукати для себе оправляння. Але заражена гріхом, вона завжди буде шукати винуватця своїх вчинків, і ніколи не хоче годитися з тим, що причиною свого упадку є вона сама. Лукавий ніколи не заставить насильно людину грішити. Його справа – спокушувати і спонукувати людину до гріха. Найголовнішим його завданням є переконати людину, що гріха немає.
Гріхи спотворюють людську душу. Вона перестає відчувати Божу близькість і приймати Божі настанови. Не відчуває моменту, коли безпечність свого я переростає в гординю і тоді такий стан душі готовий породжувати все нові і нові беззаконня. Та, якби далеко не зайшла людина у своєму упадку, в її серці залишається дар оцінювати навколишні речі у двох вимірах – добра і зла. Ця можливість оживляє потребу – докорінно змінити хід подій у своєму житті. Це і є знаком великої Божої любові до Свого творіння про яку навчав людину Богочоловік Ісус Христос. Власне, без Божого втручання, без Його освячуючої ласки, людина не в силі вчинити такого подвигу.
