Ще з семінарійної лави Євхаристія у світлий тиждень для мене була дуже особлива. У ранній Церкві християни причащалися протягом усього пасхального тижня і носили світлі туніки Христової радості.
Важливий сенс Євхаристії: причащаючись ми стаємо церквою, будуємо церкву. Причастя це не індивідуальний акт приходу до храму, а глибоко соборна дія, яка поєднює усіх віруючих в одному організмі Церкви. Через причастя Тіла і Крові ми дихаємо подихом Христа, просвітлюємось його думками, його кров тече у наших жилах, його тіло стає нашим тілом. І усе це для того, щоб Дух Христа оселився і жив у нас. У причасті сам Христос стає часткою нас і об’єднавшись невидимо з мільйонами вірних, творимо таїнственний союз єдності у Тілі Христовому – тобто його Церкві.
Ми теж стаємо носіями Христа, христоносцями. Причастившись, можемо у собі приносити Христа скрізь – в домівки, на працю, до друзів і взагалі у будь-яку сферу життя. Через Євхаристію Христос незмінно виливає на нас своє життя.
Вважаю, що богословам вартувало б розмірковувати над можливістю втілення у сучасну практику Церкви відновлювання хрещальних обітів для вірних. Це могло б теж якимось чином втілитись у конкретні літургійні форми. Зрештою, ми отримали у спадок цінні тексти катехуменальних проповідей ранніх Отців Церкви, які могли б допомогти поновно усвідомлювати своє християське покликання. Треба визнати, що здебільшого ми, які були охрещені у ранньому віці, цілком не усвідомлюємо, що нас було посвячено Богові, що ми склали перед Ним хрещальні обітниці, які незрівнянно фундаментальніші за чернечі обіти. Більшість охрещених трактує хрещення, як якесь приватне благословення немовляти, спосіб дати корисний почин для життя новонародженого і не більше.
“Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть його хрестилися? Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою його смерті, то будемо і подобою воскресіння. Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп’ятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити; бо хто вмер, той від гріха звільнився. Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує. Вмираючи бо, Він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога. Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі. (Рим. 6, 3-11)
Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ
