Усю свою євангельську розповідь євангелист Матей розпочинає із довгого переліку імен. Представляючи родовід Ісуса Христа, він звертає свій погляд у минуле. Задля представлення теперішнього, він прагне показати попередню історію, тобто те «вчора», яке призвело до «сьогодні» та веде нас у «завтра».
Подякуй за «вчора»
Ми також сьогодні стоїмо на порозі Нового 2023 року. Перебуваючи на самому початку, намагаємося творити певні плани, тішимо себе очікуваннями та мріями, будуємо майбутнє. Водночас ми оглядаємося і назад, на минулий рік, підводячи певні підсумки та аналізуючи свої вчинки, слова і діла. Очевидно, що для кожного із нас цей рік не був легким. Він був наповнений великою кількістю хвилювання, тривоги, страху та скорботи. Поза тим, щоденно ми ставали сильнішими, стійкішими та більш людяними, адже чітко бачили ту нелюдяність, якій протистояли і продовжуємо поборювати та відкидати. Легко у таких умовах відкинути вдячність, проте ми справді маємо за що дякувати.
Парадоксально, та слово «дякую» складається лише з п’яти букв, проте, саме вони часто заміняють цілі трактати нашого представлення себе іншим. Вдячність – це визнання того, що ми не єдині у цьому світі, що ми потребуємо інших людей та допомоги від них, що ми усі творимо єдину спільноту. Чи не цим ми захоплювалися на початку повномасштабного вторгнення? Вдячність будує мости із ближніми, бо визнає їхнє існування та відмінність. Також вона творить зв’язок із самими собою, адже наповнює серце спокоєм та умиротворенням; із навколишньою природою, бо бачить у ній важливість та середовище нашого життя. Окрім того, це визнання Бога Творцем історії та нашою опорою у складні моменти життя, а отже, це початок будь-якої молитви. Чи не ці зв’язки-мости оголив цей рік? Вдячність – це завжди вибір, і це вибір нашого серця, тобто всієї нашої істоти. Тому спробуймо напередодні зустрічі із Дитятком-Ісусом у яслах і на початку Нового року подякувати Богові за його люблячу присутність у нашому житті.
Будь готовий вже «сьогодні»
Далі євангелист Матей акцентує нашу увагу на очікуванні багатьох поколінь на прихід Месії. Вінцем цього періоду очікування стає святий Обручник Йосиф. Як же незвично Матей його представляє!
Насамперед євангелист не боїться представити Йосифа чоловіком, хоч і праведним, та не розуміючим Божий задум. Він готовий зі своєї доброти відпустити Марію, яка була із ним заручена та виявилася вагітною, щоб не знеславити її. Він готовий сам зазнати звинувачень і насмішок, аби не допустити цього у стосунку до Марії. Ба більше, упродовж усього свого життя він готовий смиренно та довірливо виконувати Божу волю. Саме ця готовність відкриває його серце на діалог із Богом через ангела, у якому він дізнається про прихід Спасителя світу.
Постать святого Йосифа часто є близькою для нас. Ми також часто маємо певні свої очікування та бачення стосовно Бога. Нерідко ми прагнемо, щоби Бог діяв у нашому житті саме так, як ми це бачимо і хочемо. Багато наших молитов та звернень до Бога побудовані на проханнях: чи це про здоров’я, чи про захорону, а чи про отримання інших ласк. У випадку незадоволення чи часткового задоволення наших прохань часто залишаємося ображеними, невдячними та зневіреними. Зрештою, прагнемо відпустити Бога зі свого життя.
Не бійся «завтра»
З іншої сторони, нам легко вірити Богові, який постає перед нами як могутній правитель. Саме такого Месію очікувало більшість ізраїльтян – Месію, який з вогнем і мечем звільнить їх від римської окупації. Це призвело до того, як ми знаємо, що «свої його не прийняли». Адже раптом Божий Син народжується від звичайної жінки, в умовах, далеких від царських розкошів. Ба більше, сам Він приходить у вигляді беззахисного та слабкого немовляти, яке нездатне навіть самостійно тримати голівку. Чи готові ми сьогодні прийняти у своє серце такого Бога? Господа, що потребує нашого піклування та захисту від холоду, голоду та життєвих небезпек? Чи готові ми схилитися над ним у трепетному служінні, служінні, яке насамперед проявляємо своїм ближнім? Адже недарма Він сам сказав: «Усе, що ви зробили одному із братів моїх найменших, ви мені зробили» (Мт. 25, 40).
Святий Обручник Йосиф, добрий і простий тесля, завжди був готовим до приходу Месії, що й призвело до того, що у момент випробування він мужньо взяв Дитятко і його матір заради порятунку їхнього життя. Сьогодні ми, будучи відкритими на прихід Христа, також наповнюємося справжніми мужністю та стійкістю для служіння життю та порятунку наших ближніх. Святий Йосиф довірив усе своє життя Богові, який покликав його через ангела, навіть відкинувши свої очікування та бачення Божого приходу у світ. Сьогодні ми також покликані відкрити своє зболене і зранене серце для народження у цій убогості нашого Спасителя. Зрештою, святий Йосиф за словом ангела розпочав цілковито новий етап у своєму житті, позначений небезпеками шляху та постійного відкинення, не нарікаючи на свою долю, а отже, виявляючи вдячність. Сьогодні й ми, беручи його за взірець, розпочинаймо цей новий рік у поставі вдячності Богові за Його постійні ласки та присутність у нашому житті, нашим захисникам і захисницям за їхніх життєвий подвиг, що дозволяє нам продовжувати готуватися до світлого празника Різдва, усім нашим ближнім, що наповнюють наше життя яскравими емоціями та непересічними подіями. У цьому виявляється справжня людяність, яку сьогодні ми так завзято оберігаємо та плекаємо.
