#ковтокслова (Лк 7:11-16)
Отож, сьогодні ми переносимось до воріт міста Наїн. Уяви собі: з одного боку входить Ісус з учнями і юрбою фоловерів, а з іншого – виносять хлопця в труні. Не найвеселіший перетин шляхів, згоден? Особливо, якщо цей хлопець – єдиний син матері-вдови. Вона вже втратила чоловіка, а тепер і єдиного сина. Ситуація, м’яко кажучи, безвихідна. Що вже казати про її настрій…
Чи помітила вдова Ісуса серед натовпу? Навряд. Вона була поглинута своїм горем і втратами. Але ось що цікаво: Ісус помітив її. Він побачив не просто жінку, що плаче, а людину, яка втратила все. І не просто “кинув поглядом” чи пробурмотів щось під носа на кшталт “співчуваю”. Ні, Він зупинився і зробив дещо кардинальне – буквально повернув їй сина! Який шок це мав бути для матері? Уяви, вона, можливо, подумала: “Чи це все мені здається?” А може, просто довірилась?
От і ми часто опиняємось у ситуаціях, коли біль переповнює нас, і ми не знаємо, як жити далі. Чи можемо ми в такі моменти довіряти, що Ісус поруч? І не просто “десь там”, а справді бачить наші сльози, наші труднощі і допомагає нам не потонути в цьому всьому. Буває, що такі моменти змушують нас ставити багато запитань: “Чому Бог це допустив?” або “Чи справді можна Йому довіряти?”
У важкі часи нелегко вірити, але саме тоді варто молитись про силу ДО-ВІРИ. Бо, як показує ця історія, Ісус не просто спостерігає з боку, а діє, навіть коли здається, що виходу немає…
P.S. А іноді Він діє так, що ти навіть не встигаєш зрозуміти, як саме це сталося – просто довірся і будь відкритим до Його допомоги!
#ковтокслова
образ: Еґберт Моддерман “Вдова з Наїну”
Джерело: Vyacheslav Okun SJ
