— Господи, тяжкий мій хрест. Я більше не можу його нести.
— Добре, я зроблю його трохи легшим.
— Дякую, Господи! Тепер йти стало легше.
— Але пам’ятай, що кожен хрест має своє призначення.
— Господи, знову стало важко. Будь ласка, ще трохи полегши його.
— Нехай буде так.
— Дякую, Господи! Тепер я можу йти далі.
— Чи ти задумався, для чого тобі цей хрест?
— Я лише хочу, щоб мені було легше.
— Гаразд, ще раз полегшу його.
— Як добре йти без тягаря! Якби всі мали такі легкі хрести!
— Ти впевнений, що легкість – це те, що тобі потрібно?
— А хіба не в цьому милосердя Твоє?
— Іди, час ще покаже.
— О Господи, ось і кінець моєї дороги! Але що це? Прірва?
— Так, і за нею – вічність.
— Як же мені перейти?
— Подивися на інших.
— Вони кладуть свої хрести через прірву… Вони переходять…
— Так, їхній хрест був містком до Мене.
— Але мій хрест… надто короткий…
— Ти сам просив зробити його легшим.
— Господи! Що ж мені тепер робити?
— Тепер ти зрозумів: не хрест тисне людину до землі, а людина просить зменшити те, що мало стати її порятунком.
23.03.2025
