Уривки з книги Йова прочитуються у страсний тиждень недаремно. Спочатку Йов – сертифікований праведник. Цим розпочинається одноіменна старозавітня книга. Він богобоязкий. Збагачений мудрістю, побожністю, піклуванням про родину. Він, які і годиться, оточений багатьма дітьми. У нього статки. Він успішний шейх.
Протягом століть книга Йова дивувала, захоплювала і виводила людей з проторених стандартів сприйняття життя і віри. Це перше філософське осмислення людських страждань. Вона теж є у найширшому сенсі універсальна, як універсальним є досвід страждань. А ще вони екуменічні, бо жодна релігійна традиція не здатна так обʼєднювати людей як це робить біль. Поділи існують лише у егоїстичних наростах ума. Коли їх торкнеться розпечене залізо болю, людина почне жити своєю найглибшою суттю, де більше не буде місця поділам.
Книга Йова, проте, не стоїть окремо. Вона є частиною набагато більшої картини світу і релігії. І як фрагмент грандіозної духовної та богословської мозаїки вона несе дієве послання до всіх послідовників Бога. Вона закликає нас зберігати вірність і стійкість серед скорбот. Йов є живим втіленням слів Ісуса: «Той, хто витерпить до кінця, спасеться» (Мт. 24:13). Хто, прагнучи чинити правильно, не стикався з несправедливістю? Хто з віруючих в Ісуса, потребуючи втіхи, не чув на свою адресу закидів?
Йов універсальний. Він не юдей, але для них став своїм, подолавши межі обособленого релігійного досвіду, бо інакше не став би частиною Біблії.
Його оточують розважливі вчителі. Він заслуговує від них на теологічний засуд. Відмінність лише у тому, що вони говорять ніби ззовні, самі не занурившись у біль.
У Корані Йов фігурує як пророк. Айюб (араб. أيّوب [Ayyūb], дослівно — «пригнічений, переслідуваний»). Страждання Йова стравді пророчі, бо проникають у таємницю терпінь праведника.
У Йовові є теж служіння заступника. Він приносить жертвоприношення за своїх дітей. Тут ще один паралелізм з Христом, який сам стає Жертвою і Жертвоприношенням. Йовове страждання так само стане приношенням незрячого людства у духовних потемках давнини.
Помисли. Йов не зовсім старозавітній за суттю. Він чистий думках. Для досвіду древніх важливі вчинки, про світ помислів Тора цілком замовчує. Він розриває межі законництва і тому друзі, які приходять втішати його, вступають з ним в теологічний конфлікт. Страждання праведника для них – єресь! І що найприкріше, формально вони цілком праві.
Йов говорить з позиції усиновленості. Успішні друзі-теологи говорять про Бога-концепцію. Тому вони і помиляються. Вони не вороги Йова, але вони з ним у різних вагових категоріях щодо справжнього досвіду. У цьому суттєва різниця. Йов зустрічається з Богом у стражданнях, хоча ще не здатний його ідентифікувати.
Йов страждає тілом. Це очевидно. Тут певна схожість до страждань Христа. Водночас усі найглибинніші пережиття праведника як і Христа не стільки тілесні. У книзі Йова акцент зі страждань тіла зміщено у світ внутрішніх мук-діалогів з самим собою. Найглибша пітьма страждань полонить царину його розуму. Він бʼється у лід звичного сприйняття і не може пробити сферу нерозвʼязаних “чому”.
Ні Шопенгауер, ні Гартман, ні жодна філософія печалі не зможе так багато сказати про пошук сенсу страждань. Буддизм взагалі втікатиме від страждань.
Йов не дарма богобоязливий у інтерпретації сатани. Він корисливий, бо у нього все є. Ось він і боїться втратити все. У стосунок між Богом і Йовом вводиться сатана. Він виступає у ролі обвинувачувача.
Тут звична лінія стосунку Бог = Йов (Справедливий Бог = Винагороджений Праведник) ламається. Книга показує що реальність Бога може бути іншою. У Бога з усиновленими можуть бути зовсім не сентиментальні стосунки. Мабуть саме тому вони і є свої для нього. Через таку модель взаємин Йов переходить тунель з берегу праведності на простір усиновлення.
Йов починає відчувати себе по-справжньому коли втрачає все. Перехід від знаної логіки МАТИ до логіки БУТИ передбачає втрату всього найдорожчого. За правдиве буття інколи треба дорого заплатити. В образі Йова Бог руйнує таку звичну для багатьох концепцію: будеш чемним – отримаєш від мене все. Зрештою може бути і так, але не мусить. Бог може зіграти (зі своїми) значно складнішу партію в шахи. Ця книга саме про це!
Ще одне: Йов теж зазнає спокус від найближчих. Дружина. Друзі богослови. Чи може то друзі по бізнесу з теологічним світоглядом. Вони приходять до Йова, добре розуміючи теологію страждань, але з тою різницею що вони самі не страждають.
У 9-й главі Йов у пориві бунту благає про суд з Богом. Він переконаний що не винен. У його розумінні з ним відбувається це все ніби помилково. У бунті Йов переступає межі дозволеного. Він у певному сенсі єретик. Заповнити порожнечу крику Йова в небо можети тільки Посередник. Його немає, але Йов прочуває що Він має десь бути. Такого Бога ще не існує у формальних концепціях друзів, зате приходить у сутінках стражденної душі Йова як чисте одкровення людству.
Йов – це особа і символ водночас. Найглибша духовна реальність може бути лише персональною. Йов досвідом виплавляє з тимчасового вічне сяйво прихованого сенсу нестерпних страждань. Для того аби досвід страждань був достовірний, він конечно має мати імʼя. Це імя – Йов. Ось тому що ми так ствердно можемо говорити тепер, що Йов говорить про страждання Христа, випереджуючи тисячоліття.
“Та я знаю, що Викупитель мій живий, і останнього дня Він підійме мене із пороху!” Йов 19:25
