Своєю жертвою на хресті Ісус заплатив за кожен гріх, який ви, я і все людство коли-небудь зробимо — від первородного гріха Адама і Єви до останнього гріха, який буде вчинений на цій планеті. Але це не означає, що Бог прощає наші гріхи до того, як ми зробимо їх. Таке не викладається ніде в Біблії, і коли Господь говорить, що Він прощає нас і більше не згадує наші гріхи, Він говорить про гріхи, які ми зробили на той момент, коли Він прощає нас.
Які гріхи Бог простив, коли ми попросили Його врятувати нас і очистити? Він простив наші минулі гріхи, наші колишні гріхи, гріхи, які ми зробили до того, як ми були народжені згори. Як пояснюється в 2-му розділі Послання до Колосян, коли ми поклали нашу віру на Ісуса і стали дітьми Божими,
„Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста“ (Послання до Колосян, 2:14).
За святим Божим законом, ми накопичили величезну суму духовного боргу, додаючи до цього боргу з кожним новим вчиненим нами гріхом. І це був борг, який ми ніколи не змогли б оплатити, особливо тому, що стандарти Божого закону постійно нагадували нам про наші поразки і недоліки. Але в той момент, коли Бог врятував нас, Він простив нам цей борг і привів нас у новий і кращий заповіт, той, у якому Його закони записані на наших серцях, і Він більше не згадує наші гріхи:
„Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше“ (Єремія, 31: 31-34).
Тому, коли ми звертаємося до Господа за порятунком, Він прощає всі гріхи, які ми зробили на той момент, і Він навіть прощає нас такими, якими ми є.
Точно так само, якщо я згрішив проти свого друга і підвів його, я піду до нього і скажу: „Будь ласка, прости мене за те, що я був безвідповідальним і зробив тобі цю біль. Я був не правий і я не шукаю виправдань“. Але я б не говорити йому: „Тож, як я сповідую тобі це, а ти прощаєш, я прошу тебе так само, пробач мені заздалегідь за кожен гріх, який я коли-небудь зроблю проти тебе в майбутньому“. Звичайно, ні.
Ви можете сказати: „Але хіба з Богом все не інакше, якщо Він бачить наше майбутнє таким же чином, як ми бачимо минуле?“
Зовсім ні, навіть хоча Він мешкає в вічності „Так бо говорить Всевишній, Вічноживий, Святий на ім’я:
«Я живу високо у святині, та й із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних, щоб оживляти серце скрушених“ (Ісаї, 57:15),
і знає те, що буде в кінці, від початку
„Згадайте це й зрозумійте, до серця, грішники, прийміть! Згадайте давне споконвіку, що я – Бог, і іншого немає, рівні мені немає! Я оповіщаю вже спочатку те, що буде: далеко наперед, що ще не сталось. Я кажу: Думка моя здійсниться, я виконаю все, що мені довподоби“ (Ісая, 46: 8-10).
Але коли мова заходить про прощення, Він прощає людям тільки те, що вони зробили, а не те, що вони будуть робити. Отже, в Біблії немає жодного вірша, де Бог прощає людині гріхи перш, ніж той зробить ці гріхи. Жодного.
„Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим“ (Матея, 6:12) в молитві „Отче наш“. Подивіться на кожну молитву про прощення, записану в Біблії, і ви побачите, що люди (і народи) просили вибачення тільки за те, що вони зробили, а не за те, що здійснять.
„Якже ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди“ (1Йоана, 1: 9).
Щоб пояснити це ще краще, ми знаємо, що Бог не витягує на світло наше минуле, щоб звинуватити нас, нагадуючи нам щодня: „Ти був жахливим негідником до того, як ти був врятований, і ти зробив деякі дійсно погані речі. Ти повинен соромитися себе“. Наш Батько не такий! Ми дійсно робили жахливі справи до того, як ми були врятовані, і ми відчували сором, проте все це прощено і забуте.
Ми можемо глибоко сумувати про гріхи, які ми вчинили, і це похвально. Ми можемо відчувати докори сумління, коли ми думаємо про деякі з дурних речей, скоєних нами в минулому, про тих з них, які принесли жахливі проблеми нам і іншим, і ми можемо терзати себе, думаючи: „Як взагалі я міг бути такий дурний?“ Це цілком зрозуміло.
Розгляньте притчу про фарисея і митаря (Луки, 18: 9-14):
„Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу:
“Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар.
Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар.
Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину.
А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!
Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений.”“
Фарисей, шановний виконавець релігійних обрядів, хвалився Господу про власні праведні справи. На противагу йому, митар, усвідомлюючи свою провину, не смів навіть підняти голову. Замість цього він бив себе в груди і молився: „ Боже, змилуйся надо мною грішним!“.
Ці прості слова: „Боже, змилуйся надо мною грішним!“, Були єдиними словами, якими митарю потрібно було молитися, і Ісус говорить, що ця людина — грішний податківець, а не релігійний фарисей — пішов додому виправданим. Вражає, правда?!
Це благодать Божа, і я повторюю: коли Він прощає, Він забуває.
„Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи – неначе хмару. Повернись до мене, бо я викупив тебе!“ (Ісаї 44:22).
„Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні“ (Міхей, 7: 18-19).
„Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито, Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства“ (Псалом 31: 1-2).
„Я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше“ (Єремія 31:34).
Переклад Наталії ПАВЛИШИН
