“Помер убогий, і ангели понесли його на лоно Авраама” (Лк 16, 19-31).
Коли виконуємо велику і важливу працю, тоді ділимо її на частини. Після кожного етапу робимо проміжні підсумки перед кінцевим результатом: перевіряємо якість роботи, виправляємо помилки.
Притча про Багача і Лазаря підсумовує половину пройденого нами шляху після Пасхи – роздумів над Євангелієм неділь церковного року. Різними науками у цих Євангеліях Ісус пояснює Царство Небесне і приготовляє до нього. Нинішня притча допомагає перевірити нашу готовність до Божого Царства – до зустрічі й перебування з Богом або готовність потрапити на лоно Авраама.
Значення притчі про Багача й Лазаря краще зрозуміємо, коли подивимося на її контекст. Ісус розповів цю притчу як приклад, коли говорив про потребу для спасіння покаяння і навернення, а також вміння правильно послуговуватися земними благами, щоб вони не заступали нам Бога.
Шукаючи щастя з Богом, багато осіб хочуть отримати його вже тут на землі, легко й швидко. Христос же навчає, що наше справжнє щастя в небі – у нерозривному зв’язку любові з Богом. Тому воно здобувається зусиллями, тривалою працею: „Царство Небесне здобувається силою і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт 11,12). Бо на землі зв’язок із Господом часто ослаблюють наші недосконалості, а навіть розривається через гріхи. Щастя на землі притягує увагу людини до речей, до себе і відвертає її від Господа. Однак основою щастя для нас є не дари, а Ісус Христос. Тому ми дивимося у майбутнє, думаємо про Бога і вічність, а не лише про земне. Тож апостол Павло пояснює щастя людини з Богом, кажучи: „Царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Рм 14,17).
Один мандрівник довго шукав людину, яка би пояснила йому, яке діло є найпотрібніше на землі, яка людина найнеобхідніша для нас і який час найнеобхідніший і незамінний. І ось той мандрівник зустрів таку людину. Той чоловік сказав йому, що найнеобхідніше не те, що будеш робити завтра, а те, що робиш тепер. Роби це діло зі всією увагою так, як би ти робив його перед самим Богом, як би від нього залежало все твоє життя і спасіння, і ніби це діло останнє на землі.
Найнеобхіднішим ділом – уважай людину, з якою тепер розмовляєш. Будь уважний до неї, сердечний, пам’ятай, що це твій Лазар, останній для твого спасіння. Людину потрібно оцінювати високо, як образ Божий, і, спілкуючись із нею, проявляти потрібну увагу. У цьому наше щастя.
Найдорожчий час — це теперішній, тож не марнуй його на порожні розваги, бо не знаємо, чи дочекаємо завтрашнього дня. Потрібно цінувати кожну хвилину свого життя.
Якщо знаходимось у Церкві, то зосереджуймося на молитві, уважно вислуховуймо Богослужіння. Якщо знаходимося на роботі, то працюймо чесно й добросовісно. Так робімо завжди і всюди. При всякому ділі будьмо із Господом і творімо все на славу Божу.
Бог допускає в нашому житті певні труднощі, щоб ми не покладалися на себе, а, потребуючи допомоги, шукали Ісуса, помочі в Бога. А тим самим випробування вимагають покори, терпеливості, надії на Бога, а не на власні старання. Бо Ісус є нашим провідником до неба, до Отця, як сам казав: „Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Ів 14, 6).
У житті убогого Лазаря бачимо терпіння, але в цих випробуваннях він не є сам, а з ним Господь. Ім’я Лазар означає „Бог допомагає”. Лазар своєю терпеливістю проявляє готовність прийняти будь-яку допомогу від Бога: насититися кришками, що падають зі столу його пана, дозволяє собакам лизати свої рани. Цим він надіється лише на милість Господа, у Ньому бачить свою долю.
Ми звикли до того, що для спасіння потрібно виконати Божі заповіді, зберігати релігійні традиції, приймати Святі Тайни, особливо Сповідь і Причастя, тобто виконати певні норми. Однак істотою християнства є не виконання законів, а наслідування Ісуса Христа. Він дає нам приклад спасіння, тобто любові Бога, від Ісуса ми вчимося любити Бога і ближніх, а закони лише допомагають будувати зв’язок із Христом.
Життя Лазаря можна назвати зразком дороги до вічності. На прикладі убогого Лазаря бачимо, що дорога до неба, до справжнього щастя – це покора, терпеливість, надія на Господа, згода з волею Бога. А тим самим відкритість серця для Христа і Його любові, яка чинить нас щасливими. Виконанням заповідей і допомогою ближнім, особливо потребуючим, убогим проявляємо свою любов до Бога. Зі слів Христа знаємо, що саме у ставленні до ближніх можемо найкраще перевірити любов до Господа, а тим самим готовність, певність спасіння. Вчинки милосердя – це виразний знак єдності з Ісусом: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт 25, 40). Завдяки цьому Христос чинить нас готовими до участі в Божому Царстві разом із Ним, провадить до щасливої вічності, здійснюючи Свої слова: „Де Я, там і слуга мій буде” (Ів 12,26). Амінь.
