Цього дня, 17 листопада 1869 року народився Блаженний Священномученик, церковний діяч і архімандрит монахів Студійського уставу Климентій Шептицький. Він був рідним братом митрополита Андрея Шептицького.
У світському житті Климентій Шептицький (Казимир граф Шептицький) був відомим політичним діячем, послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, заступником голови Господарського Товариства.
Климентій походить із шляхетного аристократичного роду Шептицьких.
Він був шостим сином графа Яна (Івана) Кантія Регілія Шептицького та його дружини Софії (з польського роду Фредрів). Климентій Шептицький народився у родинному маєтку, в селі Прилбичі, що на Львівщині.
При хрещенні йому дали ім’я Марiя Казимир.
Початкову освіту здобув удома під пильним наглядом матері. У Кракові Климентій Шептицький закінчив гімназію святої Анни, де склав на відмінно іспит зрілості. Також навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа. У 1892 році він отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті. Одночасно із цим Климентій Шептицький закінчив Інститут лісівництва.
Здобувши чудову освіту він працював адвокатом та допомагав батькові вести родинні справи і управляти маєтками. Він був послом Галицького сейму та депутатом австрійського парламенту. Йому пророкували велике політичне майбутнє.
Однак, Климентій Шептицький вирішив обрати інший шлях – служіння Богу.
В 1911 році він вступив до бенедиктинського монастиря у Бойроні. У 1912 році перейшов з римо-католицького у греко-католицький монастир Студійського уставу (Студитів) у Кам’яниці в Боснії, де приніс монаші обіти і отримав ім’я Климентій.
Усе своє життя він присвятив служінню Богу та допомозі людям. Увесь час він допомагав своєму старшому брату – Митрополиту Андрею Шептицькому.
Після смерті Андрея Шептицького зазнав гоніння від радянської влади.
5 червня 1947 року Климентій Шептицький був арештований радянськими спецслужбами у своїй келії під час вечірньої молитви. Він був засуджений на 25 років ув’язнення. Архімандрит Климентій Шептицький помер в ув’язненні 1 травня 1951 року о 21 годині 30 хв. у Владимирському централі. Похований десь під стінами в’язниці.
Вибрані думки з повчань і доповідей о. Климентія Шептицького, які підготував Музей народної архітектури та побуту у Львові ім. Климентія Шептицького.
Музейники розкривають особу отця Климентія Шептицького не через події життя, а через його навчання, у якому виражається його особистість. У чисельних посланнях до монахів, статтях і доповідях блаженного Климентія можемо побачити його розуміння духовного життя, яке мають провадити монахи, плекаючи у собі чесноти, також питання ідентичності і завдання Греко-Католицької Церкви, питання приєднання нез’єдиненого Сходу та багато іншого. Вибрані і запропоновані цитати з писемної спадщини о. Климентія є важливими не лише для монахів, але й для світських осіб.
«Покликання – це не примус, не голосний, ніяк не зневолюючий до послуху наказ, але звичайно це буває вимовлене в самій глибині сумління запрошення. Голос той проймає кожен атом нашого єства, але, попри це, у кожну хвилину людська воля може відповісти відмовою. А під скількома ж впливами залишається наша воля!…».
«Най не буде в нашому житті ані хвилинки, ані одного удару серця, який би вдарив не для Бога».
«У серці кожної людини живе честолюбивість. В одних вона криється, в інших явно виступає, але у всіх вона є, і доперва силою Божої ласки мусить бути омертвлена. Та честолюбивість ставить у серці як ідола своє «я», ставить на престолі, і хотіла б, щоби усі йому кланялися, йому кадило почитання-прославлення приносили, не Богові, а тому ідолові».
«Ось цими двома річами, які я сьогодні на серце й совість вам кладу, благаючи, щоб Ви ними освятили Великий Піст і ціле Ваше будуче життя в монастирі – послухом і убожеством. Послух стягне покору й ласку. Убожество відверне Вас від світа, від землі, а потягне до духовних багатств неба. За послухом і убожеством прийде всеціло й чистота і молитва, скріпиться віра в Бога, зросте надія на Нього, розгориться любов до Бога й ближніх.
Многі з Вас, дорогі Браття, є добрими монахами, ставайте ж святими, йдучи завзято по цій Божій дорозі послуху і убожества».
«Наше змагання – є змаганням найвищим, бо є змаганням до святости, як каже апостол: «Воля Божа – це святість ваша».
«А краса чистоти! Бачимо вже її в природі. Вийдім, коли то в лучах сходячого сонця, на травах ще гойдається ранішна, чиста роса. Як гарно дивитися, що в тих малесеньких крапельках, і то в кожній зокрема, відбивається цілий блеск сонця і то у всіх красках веселки. Так само і в чистій душі промінює відблеск сяєва Божої Краси і то в ріжних Його видах безконечних досконалостей. В такій душі блестить і Божа Мудрість і Сила і Доброта і Велич і Милосердя і т.д.».
«Навчімся високо цінити молитву! Навчімся високо цінити речі Божі, бо то є перша условина, щоб їх отримати в такому обиллю, в якому Г. [осподь] Бог готов і хоче нам їх дати».
«Жити і працювати на славу Божу повинен і лікар, і урядник, і вчитель, і господар, і родичі мають на славу Божу виховувати свої діти».
«Віра наша мусить бути сильна, не хитатися, а то для того, що непохитною основою її є безконечний авторитет Бога».
«Бо хто вірить, той признає за правду щось, чого ані власне око його не бачило, ані чого прочі його змисли не можуть вхопити, ані розум не може тої правди дослідити, а мимо того узнає за правду, узнає тільки для поваги й авторитету того, що йому щось сказав».
«Свою Віру треба мати не лише в серці, але і на зовні її визнавати».
«Християнин повинен дбати про те, щоб віра його ставала просвічена, бо це є знаком, що ми нашу Віру цінимо як великий скарб і хочемо по змозі якнайбільше світлом і теплом тої віри роз`яснити і зогріти наше духовне життя».
«Щодня повторюймо ту молитву: «Ісусе, скріпи мою віру», – а, напевно, не дізнаємо ні заводу, ні розчарування, бо якщо треба в щось сліпо вірити, то в Доброту, в Любов, в Милосердя Нашого Бога».
«Віра каже: дбай про душу і про те, що вічне. У тім покладай твою надію».
«У християнській надприродній надії тим, що обіцяє і зобов`язується, є Сам Всевишній Бог, отже, дає безконечну забезпеку і гарантію якнайвірнішого додержання».
«Цілу Надію покладати на Доброту, Любов, Милосердя Спасителя, на те, чим Господь Бог є Сам у Собі, а зі свого боку, цілу вагу класти на те, щоб не хотіти зла, а хотіти те, що Богові угодне».
«Надія не може бути заохотою до злого, а тільки для грішника, що кається, силою, яка хоронить його від розпуки і зневіри».
«Християнську надію виявляємо перш усього через молитву, котра просить про силу ласки, щоб все успішно противитись злим покусам, а все якнайлучше сповняти Божу Волю і робити те, що Богові угодне. Така молитва все буде вислухана і така надія ніколи не може дізнати розчарування».
«Ми є образом, «іконою Божою» настільки, наскільки і в нашім серці живе Любов».
«Мірою правдивої духовної величі чоловіка є, головним чином, великість любові, що живе в його серці».
«Християнська Любов є конечною умовиною спасіння, а назовні показуємо її перш усього заховуючи Божі та Церковні заповіді».
«Любов до ближнього так стисло є зв`язана з любов`ю до Бога і з неї випливає, що не може бути любові до Бога без любові до ближнього».
«З повірених нам від Бога дарів-талантів треба буде колись здати докладний звіт, як ними ми торгували, яку куплю зробили. І, напевно, в того буде прибуток найбільший і найбільша за те нагорода, що Сотворителеві своєму віддасть велике число талантів під видом добрих діл Любові до ближнього».
«Лише одна правда є в силі переробити до самого дна душу людську, душу одиниці і душу народу; переробити в той спосіб, що нищить те, що в ній зле, просвічує що в ній добре».
«Лише одна правда кладе ось тим на дальшу мету тривкі підвалини під земський і вічний добробут одиниці, під добробут, лад, щастя також і народів».
«Бідний той нарід, що в раді державній, в соймі, не має представників , не має своїх заступників, які би точно знали його потреби, про нього дбали, вміли за нього упімнутися і виєднати се, чого йому треба. Тому при виборах так дбаємо о добрих заступників і уважаємо великою програною, якщо таких переперти ми не були в силі.
В совіті святих, в тій великій раді у Бога, де рішаються справи світа, доля одиниць і доля народів, там маємо того великого нашого – рідного заступника. І дивна річ! Той заступник мусить бути великий на тій раді і голос Його важкий, і задача, яку має ще сповнити на землі, велика, бо діявол, відвічний противник Бога, не перестає йти перебоєм проти нашого святого» [Йосафата].
«Наш нарід має якусь велику задачу до сповнення в історії церкви і христіянства і для того то діявол так знущається над ним, так великих сил добуває, щоби нас згнобити, щоби відобрати віру і надію в Бога, щоби задержати нас в темноті і нужді. В тім послаництві нашого народу св. Йосафат либонь має перше місце».
«Для нашого Українського Католицького Унійного Інституту «схід», східній обряд, східня традиція, звичаї, мистецтво, дисципліна, аскеза і т.д., одним словом все, в чому не покутує дух відірвання та роз`єдинення, – ось наша любов, ось наші гордощі, це щось, що нам дуже дороге й питоме, бо це наше рідне».
«Кожний дійсний апостол Унії, якщо б успішно хотів працювати для того св. Діла, мусить внутрі себе і у своїй праці перевести гармонійну симбіозу духа прив`язання до всіх добрих традицій Сходу і духа вселенського католицизму, не духа ексклюзивізму й тісноти, але духа католицького універсалізму в тім усім, що для католицизму є сущне».
«Будьмо святими, – як то до того взиває нас св. Письмо, – бо коли апостоли Унії нашого народу будуть відзначатися святістю, тоді потягнуть за собою не лише одиниці зі сфери інтелігенції, але потягнуть за собою великі маси нашого народу, що все відчуває голод і спрагу за Святими».
