Як часто ми відчуваємо, що власними силами і своєю малою вірою ми не можемо змінити навіть крихти в реальності і ситуаціях, з якими стикаємося! То не можемо змінити звичок чоловіка чи дружини, то не знаходимо спільної мови із дітьми-підлітками, то прагнемо поділитися своєю вірою із близькими, а вони не відгукуються, а то й узагалі перебуваємо у ситуаціях ворожнечі чи образи вже тривалий час.
Чудо відбувається лише за умови, що той, хто його просить, вірить, що саме Ісус може його здійснити. Інколи людина повинна визнати, що не має в собі необхідної сили, щоб зустрітися зі спокусою і злом віч-на-віч та побороти її. Батько наближається до Ісуса, бо розуміє все це, натомість апостоли заслоняють свого Вчителя власними недолугими намаганнями. Батька віддає свою безнадійну ситуацію у руки Того, хто сам є надією людства, натомість апостоли покладають надії на себе самих. Врешті, саме батько підносить молитву, яка перевертає гори і вивільняє Божу силу: «Вірую, допоможи моєму невірству!»
Визнання віри цього батька є щирим і правдивим. І що цікаво: це визнання починається не тоді, коли ми володіємо усіма відповідями на виклики життя, а наші припущення тверді, надійні і, перш за все, логічні. Воно починається тоді, коли він смиренно усвідомлює свою власну неміч і потребу. Чудо починається з щирого прагнення спасіння. Віра розпочинається з усвідомлення своєї потреби у Спасителеві.
Віра – це богословська чеснота. У цьому нас переконує Катехизм. Це значить, що віра – це Божий дар. Як і будь-який дар, ми покликані його прийняти, тобто відповісти на поклик віри, і розвинути, збагатити. І це збагачення відбувається поруч з Ісусом Христом, у Його присутності, ба навіть більше – у Його обіймах. Батько не лише виказує свою віру, але й просить у Бога обійняти його невірство. Обійняти і захистити від навколишнього шторму сумнівів і зневіри, які постійно прагнуть потопити. Саме це і ми виявляємо словами молитви нашої щоденної молитви: «… і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Глибокі взаємини з Богом, позначені щирістю, відкритістю на Божу волю і довірою, – єдина запорука нашої стійкої і твердої віри. Тільки така віра здатна провести нас життєвою дорогою до вічної радості у Небесному Царстві.
Зображення: Walter Rane, “Ісусе, я приніс тобі мого сина”.
Автор: отець Іван Вихор
