Бог може любити мене не за роль, не за старання… а просто за те, ким я є?

— Знаєш, я втомився. Все життя намагаюсь бути правильним. Не шуміти. Не плакати. Не злитися. Посміхатись, коли болить. І що? Я взагалі не знаю, хто я…
— Бо тебе вчили бути зручним, а не справжнім. З дитинства ти засвоїв, що любов — це нагорода за тишу, слухняність, відповідність. Але це не любов. Це контракт.
— А що, я мав би кричати? Злитися? Казати, що мені погано? Людям і так важко, вони не винні…
— Це старий страх. Що якщо ти проявишся — тебе не витримають. Відкинуть. Але Ісус не прийшов, щоб ми були зручні. Він не був зручним сам.
— А як щодо "бути як Ісус"? Смиренним, добрим, лагідним…
— Так, але смирення Ісуса — не про те, щоб зникати. А щоб бути в істині. Він не мовчав, коли бачив несправедливість. Не вдавав, що Йому не болить. У Гетсиманії Він кричав. На хресті — благав.
— Я не знаю, чи можу витримати себе без маски. Мені здається, що там — тільки порожнеча або біль.
— А якщо це не порожнеча, а забуте джерело? Якщо твій справжній голос просто замовк так давно, що ти вже не пам’ятаєш, як він звучить?
— Але якщо я стану собою — я зламаю все. Родину, стосунки, те, що побудував.
— Може, дещо й зламається. Але хіба варто все життя прожити в конструкції, де тебе люблять не тебе, а твою маску?
— Це страшно. Я боюсь бути "занадто". Занадто емоційним. Занадто слабким. Занадто живим.
— А Ісус? Він теж був "занадто". Занадто радикальний. Занадто милосердний. Занадто чесний. За це Його й убили. Але саме тому Він і воскрес — бо не був копією. Він був справжнім. І цим змінив світ.
— Ти думаєш, Бог може любити мене не за роль, не за старання… а просто за те, ким я є? Навіть коли я сам себе не витримую?
— Не думаю. Я знаю. Бо саме для цього прийшов Ісус — не для того, щоб ми грали перед Ним, а щоб нарешті перестали. І почали жити.

Vyacheslav Okun SJ