У Погоні освятили пам’ятник Софрону Дмитерку

Читай також

    Оціни

        У Погоні освятили пам’ятник Софрону Дмитерку

        Пам’ятник ісповіднику віри, багатолітньому Єпископу Івано-Франківської Єпархії УГКЦ Софрону Дмитерку освятили сьогодні у с. Погоня, Тисменицького району. Чин освячення здійснив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир Війтишин.

        Сьогодні, 28 серпня, наша Церква відзначає велике свято – Успіння та Внебовзяття Пречистої Діви Марії. Це свято є особливим для монастирської обителі отців-василіян у відпустовому місці Погоня, адже їхня святиня названа в честь цього торжества. Щоб привітати чисельну громаду вірних з радісною подією до них завітав Предстоятель Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Кир Володимир Війтишин.

        Діти та молодь, а також і чисельно зібрані вірні та духовенство радо вітали Архієрея, запрошуючи очолити святочні богослужіння. Митрополит відслужив Божественну Літургію в часі якої йому співслужили отці Чину Святого Василія Великого, на чолі з протоігуменом Йоаном Школиком,ЧСВВ та інші запрошенні священнослужителі.

        В часі проповіді, Владика звернувся до присутніх з духовним словом, роздумуючи над таїнством сьогоднішнього свята. Зокрема, Митрополит відзначив, що дорога до святості – дорога кожного із нас, оскільки усі ми покликанні до Неба.

        «Сьогоднішнє свято Успіння і Внебовзяття Пречистої Діви Марії пригадує нам, що Небо є головною метою нашого життя. Задля нього ми переносимо проби нашої віри. Небо ми зобов’язані осягнути, а для того Матір Божа є нашим дороговказом та нашою неустанною поміччю», – навчав Владика.

        Не оминув своєю увагою Проповідник і особливий час, в якому тепер перебуває Василіянський Чин, адже цього року є 400 літ їхньої реформи, яка, власне, сформувала цей чин таким, яким він є сьогодні. Так, за словами Митрополита Володимира, це святкування вказує на мудрість і далекоглядність митрополита Йосифа Веньямина Рутського та усіх учасників першої Капітули Чину, а також виявляє постійну Божу опіку над Василіянським Чином і нашою Святою Церквою.

        Після Божественної Літургії Архієрей привітав присутню громаду зі святом, заносячи особливі слова вітання тим, хто носить ім’я Божої Матері. В свою чергу отець-протоігумен Йоан подякував Митрополиту за візит та звершене священнодійство. Також отець вручив ювілейну медаль «100-річчя від дня народження Владики Софрона Дмитерка» отцю-настоятелю Погінського Святоуспенскього монастиря Никодиму Гуралюку, ЧСВВ.

        Відтак, вийшовши процесійно до постаменту Владики Софрона, відбулось його освячення. В урочистостях взяла участь і родина світлої пам’яті Владики Софрона Дмитерка. Освятивши пам’ятник, Митрополит склав слова вдячності усім, хто спричинився до того, щоб він постав на цьому святому місті.

        Нагадуємо, що Владика Софрон Дмитерко народився 1 червня 1917 року в селі Бичківці на Тернопільщині. При хрещенні отримав ім’я Степан. Батько Михайло служив священиком спочатку у Бичківцях, а потім у селі Мишків Заліщицького деканату. У Мишкові з семи років почав ходити до вселюдної початкової школи, а після її закінчення вступив у Тернопільську гімназію. Відвідував цей заклад чотири роки, аж поки польський уряд не закрив його. Через тривалий час він зумів відновити свою освіту у Станиславові. Степан Дмитерко серйозно почав цікавитись монашим життям, навчаючись у Станиславівській гімназії. У 1932 році, після вступних іспитів, Степана Дмитерка прийнято до новіціату отців василіян у Крехові, де він після шести місяців отримав облечини, на яких одержав монаше ім’я Софрон.

        Після новіціату продовжував свої студії по монастирях і готувався до священства. Риторики і філософії вчився у Кристинополі, теології — у Лаврові. Якраз там його захопила війна. Після довгих поневірянь студенти-монахи опинилися в Чехії, де були прийняті на навчання у семінарію в Оломовці на Мораві. Незабаром німці прогнали братів василіян з Оломовця і вони знайшли пристановище аж у Празі, у Карловім університеті. Було це 1940 року.

        Після висвячення єпископом Миколою Дудашем братів василіян на священиків, гестапо їх усіх заслало на каторжні роботи по всій Чехії. Софронові Дмитерку випало працювати в Моравській Остраві на шахті «Кароліна». Був звільнений за втручання УГКЦ, 1943 року частина молодих ієромонахів поїхала на Захід далі вчитися, кількох (серед них — о. Софрона Дмитерка) повернуто до Львова. Після кількох місяців перебування у Львові був направлений до Бучача префектом чоловічої гімназії при василіянському монастирі, де працював до закриття закладу.

        З приходом більшовицької влади усі священики, які не перейшли на православ’я, змушені були вести нелегальний спосіб діяльності. Богослужіння відправляли таємно, по хатах, всюди де тільки люди зверталися по духовну опіку. Так було в селі Яківка коло Обертина, в Коломиї, Долині, у Львові, у Ланчині Надвірнянського р-ну, в Яремчі, в Чортківському і Заліщицькому районах Тернопільської області та в багатьох інших місцях.

        Наприкінці 1960-х років владика Іван Слезюк, будучи хворим, шукав собі наступника, бо Церква у той складний час мусіла мати провідників. Під час однієї зустрічі він запропонував о. Софрону Дмитерку стати єпископом. Згоду священик дав після того, як повідомив про це василіянський протоігуменат. Думка була однозгідною: з огляду на канонічні потреби Церкви, а також з послуху о. Софрон Дмитерко погодився взяти на себе ці нелегкі обов’язки. Хіротонія проходила у дуже скромних умовах, на приватній квартирі лікарки Софії Девосир та її сестри монахині Віри в Івано-Франківську. При цих двох свідках владика Слезюк уділив о. Софрону єпископські свячення. Сталося це 30 листопада 1968 року. Єпископ Софрон провадив єпископське служіння як коад’ютор, з правом наступництва, а єпископський уряд і надалі виконував аж до своєї смерті владика Слезюк. 1973 року єпископа Дмитерка несподівано арештували. У березні 1974 року він був етапований у 38-му зону, що у присілку Лєнінскоє на Луганщині. З огляду на вже немолодий вік, владика Софрон Дмитерко виконував обов’язки сторожа, потім працював на інших примусових роботах. Після звільнення з ув’язнення у 1975 році, поряд з цивільною працею, владика Дмитерко виконував свої єпископські обов’язки. Давав різні розпорядження, полагоджував спірні питання разом з іншими єпископами, готував до висвяти підпільних семінаристів. Всього за часи підпілля рукоположив понад 65 священиків. З початком1989 року єпископ Софрон Дмитерко, ЧСВВ, перейшов на легальне становище, ревно виконуючи свій архипастирський обов’язок. 7 листопада 1997 року папа Римський Іван-Павло II задовольнив прохання владики Софрона Дмитерка про зречення з уряду єпископа Івано-Франківського за віком. Його наступником став владика Софрон Мудрий, ЧСВВ.

        Відійшов у вічність 5 листопада 2008 року о 5.15 ранку єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Похований у крипті Катедрального собору Святого Воскресіння Франківська.

        Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

        Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

        Читай також

          Оціни

             

             

            Підпишись на новини

            Напиши відгук