Бог ніколи не втомлюється запрошувати. Він завжди запрошує до більшого. Він запрошує до того, що важливе, цінне і справжнє. Зрештою, він запрошує до Себе, адже лише у Нього справжня радість, найважливіша зустріч, найцінніший бенкет.
Бог не втомлюється запрошувати тебе тоді, коли у тебе інші плани на своє життя: побудова кар‘єри, досягнення успіху, здобуття популярності, утвердження авторитету, накопичення статків чи отримання якнайяскравіших емоцій і задоволення. Не віриш? Пригадай історію митарів Матея та Закхея. Бог не втомлюється запрошувати тебе і тоді, коли тобі видається, що ти вже всього осягнув: охрестився, увійшов у парафіяльну спільноту, дотримався посту, осягнув ту чи іншу чесноту, змінив свою гріховну поведінку. Не віриш? Пригадай молодого юнака із його питанням про вічне життя та непереборними статками. Бог не втомлюється запрошувати тебе і тоді, коли ти перестав вірити у Його запрошення, перестав вірити у себе та можливість змінитися. Знову не віриш? Пригадай спійману на перелюбі блудницю чи розчарованих і згорьованих Марту і Марію перед гробницею їхнього брата Лазаря.
Бог ніколи не втомлюється запрошувати. А ти?
Інколи у своєму християнському зростанні та духовній боротьбі ми зупиняємося на півшляху. Нам видається, що ми вже достатньо зрілі християни, що наших зусиль вже достатньо для осягнення Царства і зрештою, навколо є ще гірші. Тим самим ми не помічаємо, як мимоволі відкидаємо Боже запрошення на бенкет, поступово втрачаємо радість життя, адже порівнюємо це життя із іншими, а наприкінці, розпочинаємо все частіше спрямуватися із вузької стежини наслідування Христа. Адже той, хто перестає крутити педалі на велосипеді, рано чи пізно таки падає. Саме це і зробили перші запрошені, які відкинули можливість зустрічі із Господарем.
Інколи нам може видаватися, що ми точно знаємо, хто перебуватиме на Божій гостині. Ми легко розрізняємо християн та тих, хто їх лише вдає, ми без зволікань записуємо своїх ближніх у грішники, ми так часто засуджуємо, хоч і визнаємо, що суд належить лише Богові. Натомість запрошення Господаря до усіх тих, хто перебуває на життєвих роздоріжжях, хто частково втратив правильний орієнтир, хто заблукав у вирішенні власних проблем і складних ситуацій, може сильно здивувати і зруйнувати нашу самовпевненість. Тому не варто ставити і ставати перепоною на шляху Божого запрошення до наших ближніх.
А як щодо весільної одежі? Цікаво, що Господар запрошує людей із роздоріжь, які точно не готувалися до такого запрошення та весільної гостини. Очевидно, що і приготованої весільної одежі у багатьох із них не було. Але раптом без неї знаходить лише один гість. Отож, усім іншим хтось повинен був подарувати. Як же так? Господь не тільки запрошує, не тільки кличе на зустріч, але й забезпечує усім необхідним, включно із весільною одежею. У нашій відповідальності залишається лише вдячне прийняття, як запрошення, так і весільної одежі. Але ж як це важко зробити, коли ми вважаємо себе уже готовими, досконалими, «над-християнами». Як же це важко зробити, коли ми розчаровані, зневірені та розбиті через різні життєві обставини. Як же це важко зробити, коли у нашому християнстві бракує місця для запрошення самого Бога, для Його участі, для зустрічі із Ним.
Бог ніколи не втомлюється запрошувати нас до неземної радості, яку навіть і важко нам уявити. Бог ніколи не втомлюється прощати, навіть у ті моменти, коли ми нездатні простити самі собі. Бог ніколи не втомлюється любити, навіть тих, хто не готовий прийняти Його любов. А ти готовий стати учасником Його бенкету, а не пасивним спостерігачем? Ти готовий відкрити своє серце для дії Божого прощення? Ти готовий одягнутися у найкращу весільну одежі, яку може дарувати лише Той, хто безмежно любить?
«Багато бо покликаних, але мало вибраних».
