— Слухай, скажи мені… Чому Страсна п’ятниця взагалі така важлива? Я знаю, що це день, коли розіп’яли Ісуса, але… чому ми досі про це говоримо? Чому ми щороку повертаємось до цього болю?
— Більшість або боїться цього дня, або просто проходить повз. Але Страсна п’ятниця — це не просто спогад про розп’яття Ісуса. Це день, коли ми дивимось прямо в обличчя стражданню. І не тільки Його, а всьому людському болю.
— Але хіба цього болю зараз мало? Війна, втрати, страх… Ми й так його бачимо щодня. Навіщо ще додавати?
— Саме тому, можливо, і треба. Бо якщо ми не подивимось на біль очима віри, ми просто втратимо надію. Ми будемо тікати, закриватися, звикати. Але хрест — це не просто символ болю. Це місце, де біль стає молитвою, де страждання має значення.
— А яке ж значення? У чому сенс дивитися на смерть?
— Бо це смерть Любові. Добровільної. Христос не просто страждав — Він прийняв цей шлях, щоб показати: Бог не стоїть осторонь нашого болю. Він проходить його разом із нами.
— І що? Це має мене втішити? Що Бог теж страждав?
— Це має дати надію. Бо страждання — це не знак того, що нас покинули. Це місце зустрічі. Саме в нашій темряві ми можемо знайти Бога, який був у темряві раніше за нас.
— Але хрест — це так жорстоко. Це розп’яття. Це смерть.
— І це правда. Але знаєш, у чому парадокс? Саме в цій жорстокості відкривається найглибше милосердя. Страсна п’ятниця показує, що навіть у найбільшому жахові є присутність Божої любові.
— Але хіба сьогоднішній світ ще може зрозуміти хрест? Люди хочуть сили, перемог, захисту…
— А Ісус вибрав слабкість. Він не переміг своїх ворогів мечем. Він переміг їх любов’ю. І в цьому — справжня сила. Хрест показує, що найбільша перемога — це не уникнення болю, а здатність пройти його з любов’ю.
— То ти хочеш сказати, що зараз, коли ми бачимо новини, коли бачимо знищені міста, втрати, сиріт — ми теж стоїмо під хрестом?
— Так. Ми не лише глядачі. Ми — учасники. Страсна п’ятниця — це не лише про Христа. Це про кожну людину, яку сьогодні розпинають: у війні, у злиднях, у мовчанні світу. І якщо ми справді християни, ми маємо бути поруч. Ми не маємо права бути байдужими.
— Але що я можу зробити? Я ж не Бог…
— Бути поруч. Не відвертати очі. Не мовчати. Не проходити повз чужий біль. І вірити, що смерть — не останнє слово. Бо історія не закінчилась у п’ятницю. Вона продовжилась у неділю.
— А поки що — п’ятниця.
— Так. Але вона свята. Бо навіть у найбільшій темряві залишається місце для світла. І це світло — Христос.
