«Мир Мій даю вам»

Читай також

  • Посол України у Ватикані: Потрібно відкривати нові фронти, а не білий прапор піднімати
  • «Українці знають свою історію і не можуть капітулювати», — Апостольський Нунцій в Україні
  • «Прощення не означає підпорядкування злу», — єпископи УГКЦ у Посланні про війну і справедливий мир
        • «Мир Мій даю вам»

          Один з дарів Святого Духа, які перераховує апостол Павло в Посланні до Галатів (5:22), – це мир. Християнин – мирний; те, що вражає іноді в обличчях по-справжньому благочестивих людей, особливо літніх, – це дуже, дуже мирні обличчя. Христос – і про це багато разів говориться в Новому Завіті, і Ним самим, і апостолами – є наш мир.

          У чому джерело цього миру? Вірний знає істину. Він навчений їй Церквою і засвідчений Святим Духом. Що це за істина?

          Це істина про творіння. Наш світ створений благим і всемогутнім Богом, і створений з любові. Ми самі, і інші люди покликані з небуття Його любов’ю, за Його задумом. Бог захотів, щоб світ – люди і ангели, сніжинки і галактики – існували. Як кажуть врятовані в Одкровенні, «достойний Ти, Господи, прийняти славу і честь і силу: бо Ти створив усе, і все з Твоєї волі існує і створено» (Одкр. 4:11). Правильна реакція на творіння – подив, радість і благоговійне поклоніння Творцеві. Чим більше цього в житті християнина – тим менше місця залишається для гіркоти, гніву, страху і роздратування.

          Це істина про Боже Володарювання. Найбільше джерело страху, гніву, фрустрації і роздратування – усе йде не так, як я хочу. Але воно і не повинне йти так, як я хочу. Задум, який розгортається в історії, – це не мій задум, а Божий. Ми не контролюємо те, що відбувається, і не повинні, і тільки марно мучимо себе, коли намагаємося – Бог контролює. Нас має турбувати інше – як виконати волю Божу в кожен наступний момент. У важкій ситуації людину часто вимотує не ситуація як така, а її власна реакція – гнів, гіркота, протест. Вірний не гнівається і не протестує, він бачить, що йому послано завдання від Бога і думає про те, як його виконати. Коли ми визнаємо, що не наше життя, не, тим більше, світ взагалі, не належить нам, а усе належить Богові, ми набуваємо великого джерела миру.

          Це істина про Божу перемогу. «Немає миру нечестивим», – каже Писання (Іс. 57:21), «Нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним» (Пр. 28:1). Чому? Бо він знаходиться на боці, що програв. Кидатися, панікувати, впадати в останній напад відчайдушної люті властиво програвшим, які мають усі підстави здогадуватися про свою поразку. Християнин перебуває на переможному боці, – остаточна перемога над силами зла і спротиву вже отримана смертю і Воскресінням Господа. Будь-які перемоги сил зла тимчасові та ілюзорні. Як сказав один священик більшовикам, «ви переможете, але після усіх переможців переможе Христос».

          Це істина про Божу вічність – ми знаємо, що буде з цим світом. Через певний час (ми не знаємо, наскільки довгий, але ми знаємо, що обмежений) Господь Ісус повернеться в славі, щоб здійснити суд над живими і мертвими і прийняти Своїх вірних у Свою вічну радість. Всесвіт буде повністю оновлений, зцілений і очищений. Мертві в Господі, які чекають нас на небесах, воскреснуть, щоб прийти на великий святковий бенкет. Всесвіт набуде радості і слави, незмірно більшої, ніж все те, що було до гріхопадіння, тимчасова скорбота обернеться вічною радістю. І це не просто очікування чогось, що мало статися колись – це реальність, яка вже є присутньою в житті християнина. Ми вже чуємо – здалека, але все ближче – музику нового творіння, хор ангелів і врятованих людей, що співають від нескінченної радості. Ми вже бачимо – як уранішню зорю – те Світло, яке заллє усе в Небесному Єрусалимі. В якомусь сенсі ми вже там – і те, що відбувається тут, ми бачимо звідти. Царство Боже, яке одного разу встановиться на землі явним чином, вже є присутнім у житті Церкви.

          Це істина про Боже прощення. За лютими звинуваченнями на адресу інших людей, гнівом і ненавистю часто стоїть бажання сховатися від своєї провини і свого сорому. Але вірним це не до чого; ми знаємо, що в смерті і Воскресінні Христовому «ми маємо відкуплення Кров’ю Його, прощення гріхів через багатство благодаті Його» (Еф. 1:7). Усю муку і ганьбу нашого гріха поніс на Собі Визволитель – і ми звільнені, прийняті і виправдані, введені в дім і усаджені за стіл. Той, хто Один має право судити, більше не засуджує нас – «Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас» (Рим. 8:33,34).

          Усе це істина – і істина нескінченно утішлива, але всякий раз, коли ми стикаємося з істиною, ми виявляємо реальність гріха і спротиву у власному серці. Щось, що глибоко в’їдається в нас, примушує реагувати на любов Божу з недовірою і переляком – а то і агресією і злістю. Саме тому мир – це не щось, що ми можемо отримати з себе, а дар Святого Духа. Слово Боже відкриває нам істину – але ми нездатні в неї повірити без особливої Божої допомоги. І ми покликані шукати цю допомогу і цю благодать – у молитві і Святому Письмі.

          Джерело

          Читай також

        • Посол України у Ватикані: Потрібно відкривати нові фронти, а не білий прапор піднімати
        • «Українці знають свою історію і не можуть капітулювати», — Апостольський Нунцій в Україні
        • «Прощення не означає підпорядкування злу», — єпископи УГКЦ у Посланні про війну і справедливий мир
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.