Розумний чоловік приховує знання, а серце дурних проголошує дурноту. Рука трудящих пануватиме, лінива – платитиме дань. Журба гнобить серце людини, а добре слово її звеселяє. Друг праведника вивищує; дорога злих на манівці їх зводить. Лінивий не спече влову; найвищий скарб людини – пильність. На стежці справедливости -життя; крива дорога веде до смерти. Мудрий син любить науку, насмішник не слухає напоумлення. Із плоду уст своїх людина добро їстиме; жадання зрадників – насильство. Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу; хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель Душа лінивого жадає, та нічогісінько не має; душа ж трудящих насититься. Праведник слова брехливі ненавидить, а злий поводиться безсоромно й ганебно. Безвинного в путях пильнує правда; грішника губить злоба. Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має, а той бідного вдає, хоч він і пребагатий. Викуп життя людини – її багатство; бідний же загроженим не почувається. Світло праведних звеселить, а свічка злих погасне. Гордість доводить до сварки, а мудрість із тими, хто слухає пораду. (Прип. 12:23-13:10).
Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу…
Як часто ми задумуємось над тим, що говоримо одне одному? Особливо у час, коли соцмережі заполонили простір нашого спілкування і кожен може висловити свою думку з будь-якого приводу?
Нерідко зустрічаєшся із тим, що після переглянутої стрічки новин, переповнюєшся негативом. Люди коментують із злістю, обуренням, нетерпінням. Іноді під обстріл потрапляють найбільш невинні пости та висловлювання. Але слово ж має силу – як вбити, так і воскресити.
Слова бережуть душу і осквернюють, словами ми молимось до Бога і проклинаємо теж словами. І вибір завжди за кожним конкретним випадком.
Бережімо свої уста від того, щоби чорнити їх та своє серце.
