Послання Апостола Павла до Римлян 15, 1–7.
1. Браття, ми, сильні, мусимо нести немочі кволих, а не самим собі догоджати. 2. Кожний з нас нехай намагається догодити ближньому на благо, для будування. 3. Бо й Христос не сам собі догоджав, а як написано: зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене. 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас навчає Писання. 5. Бог же терпеливости й утіхи нехай дасть вам, щоб ви між собою були однієї думки за Христом Ісусом, 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
7. Тому будьте приязливі один до одного, як і Христос був до вас на Божу славу.
Послання Апостола Павла до Галатів 5, 22 – 6, 2.
22. Браття, плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння; лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість. На все це нема закону. 24. Котрі ж Ісус–Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та похотями. 25. Коли живемо духом, духом ходімо. 26. Не будьмо суєславні, задиркуваті між собою, завидущі одні одним.
1. Брати! Коли б хто попав у яку провину, ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности; але вважай, щоб і ти не впав у спокусу. 2. Носіте тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа.
Євангеліє від Матея 9, 27–35.
27. В той час, як Ісус відходив, слідом за ним пішли два сліпці, кричачи:
– Помилуй нас, сину Давидів!
28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, і він спитав їх:
– Чи віруєте, що я можу це зробити?
– Так, Господи! – вони йому кажуть.
29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, кажучи:
– Нехай вам станеться за вашою вірою!
30. І відкрились їхні очі. Ісус суворо наказав їм:
– Глядіть, щоб ніхто не знав про це.
31. Та вони, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.
32. Як вони виходили, привели до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи:
– Ніколи чогось такого не видано в Ізраїлі.
34. Фарисеї ж говорили:
– Він виганяє бісів князем бісівським!
35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Євангеліє від Луки 6, 17–23.
17. В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати:
Блаженні вбогі,
бо ваше царство Боже.
21. Блаженні голодні нині,
бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині,
бо будете сміятись.
22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. 23. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Так само бо батьки їхні поводилися з пророками.
Рм. 15, 1–7. “Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних”
Кожен має свої слабості й у кожного в певні моменти в житті стаються такі ситуації, коли почуваємося безсилими. І не завжди це безсилля мусить бути фізичне. Адже слабкість духу чи сили волі зазвичай значно більше шкодять. Бо людина без надії, віри в те, що все буде добре не спроможна до подальших кроків і конструктивних дій. А навпаки, занепавши духом, заганяє себе у глухий кут і від цього рано чи пізно страждає й фізично.
Не можна залишатися осторонь, бо “в мене й самого безліч клопотів”. Байдужість — найбільша проблема і біда людей. І часто саме відчуття непотрібності вбиває і, на жаль, часто лише не морально.
Тому зуміти підтримати, допомогти, не повчати чи настановляти, а саме спробувати зрозуміти стан слабкості, усвідомити переживання і підтримати тоді й настільки, як цього потребує в цю хвилину — обов’язок кожного.
