Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 1, 10–18.
10. Браття, благаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів між вами, але щоб ви були з’єднані в однім дусі і в одній думці. 11. Я бо довідався про вас, мої брати, від Хлоїних, що між вами є суперечки. 12. Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. 13. Хіба Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас ? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? 14. Дякую Богові, що я нікого з вас не христив, крім Крисла та Ґая, 15. щоб не сказав хто, що ви були хрищені в моє ім’я. 16. Христив я теж дім Стефани; і більш не знаю, чи христив я кого іншого.
17. Христос бо послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. 18. Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
Послання Апостола Павла до Євреїв 13, 7–16.
7. Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
9. Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. 10. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. 12. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. 13. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, 14. бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. 15. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
__________
Євангеліє від Матея 14, 14–22.
14. Того часу побачив Ісус силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть:
– Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.
16. Ісус сказав їм:
– Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.
17. Вони ж мовлять до нього:
– Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.
18. Тоді він каже:
– Принесіть мені їх сюди.
19. І велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні – людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловік, окрім жінок та дітей.
22. І зараз же заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ.
Євангеліє від Йоана 17, 1–13.
1. В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав:
– Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. 3. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. 4. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. 5. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
6. Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. 7. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; 8. слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
9. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. 10. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. 11. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. 12. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
__________
Щоб вони мали у собі радість мою повну.
Бог пішов на смерть, щоб ми раділи. Це те, чого нам так часто бракує в житті: радості. Ми забуаємо, якою ціною відкуплені і самі собі придумуємо проблеми, замість того щоб, ідучи дорогою заповідей, все більше приємно дивуватися життю. Це наче так банально: бути “слухняним” Богові – і Він все тобі дасть. Але Бог дає нам щестя не тому, що ми чемні. Це ми самі, ідучи проти голосу власного сумління, здорового глузду і власних щирих цінностей, створюємо собі неприємні ситуації в житті. А радість – там, де немає гріха.
Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми.
Ці слова Ісус говорить до Бога-Отця. Ми, християни, маємо бути настільки єдині, як єдині Бог-Син і Бог-Отець, як єдина Свята Трійця. Наскільки ми стараємося бути єдиними? Якщо навіть не зачіпати питання екуменізму, а просто питання єдності в межах однієї спільноти. Які дрібниці нас розділяють! Чи на роботі, чи вдома, чи на парафії – коли ми з чимось не згодні, ми відразу “ділимося на групки за інтересами чи прихильностяи”. І наче дорослі люди, а дозволяємо, щоб нами маніпулювали дрібні суперечки: що і як їсти, коли і як молитися, що як має виглядати, аби було правильно.
Забуваємо, що наша мета, наше завдання від Бога – шукати шляхи поєднання навколо Євангелія. Чи зуміємо ми відкинути амбіції й упередження на цьому шляху?
