Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 11, 31 – 12, 9.
31. Браття, Бог і Отець Господа Ісуса – він благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, 33. але мене спущено через віконце у коші по мурі і я втік з його рук.
1. Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я перейду до видінь і до об’явлень Господніх. 2. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – 4. був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує.
7. І щоб я не загордів надзвичайними об’явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору. 8. Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, 9. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала.
Євангеліє від Луки 6, 31-36.
31. Сказав Господь: Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.
32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка ваша заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. I коли чините добро тим, що вам чинять, яка ваша заслуга? І грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка ваша заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм і позичайте, не чекаючи назад нічого, і велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього, бо він добрий для невдячних і злих. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
Лк. 6, 31-36. «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само».
Будьмо справедливими! Будь справедливим/справедливою! Так легко закликати когось і не завжди просто самому так чинити. Людська справедливість досить суб’єктивна, бо проходить крізь призму власного сумління, через небажання порушувати свій спокій, звиклий розклад життя.
Грань справедливості дуже тонка. І лише сумління кожного зокрема може підказати, де я є справедливим, а де справедливість була „з подвійним дном“, бо так простіше і легше.
Справедливість Господня — це абсолютна справедливість. Вона вчиняється за наші дії, вчинки, думки, а не за високі слова чи гасла, не за солодке підлабузництво чи вдаваність.
Справедливість — те, що має керувати нами в наших щоденних вчинках. Будьмо справедливими передовсім щодо себе, тоді не доведеться жити подвійними стандартами.
