Навіялися роздуми від недавньої події. Христос в’їжджає в Єрусалим, де всі Його вітають і викрикують “осанна”, а через декілька днів всі будуть викрикувати “розіпни”. Коли нам добре на душі, то ми також тішимося і з радістю славимо Бога, а коли ж міняється настрій, то звинувачуємо Бога, звинувачуємо і на волю випускаємо Вараву, а тим часом наші гріхи розпинають Спасителя.
Варава стає кормом для темної нашої душі і воює проти всього, що є світлим, Божим. Чимраз більше наше життя стає сірим і гріхи в ньому множаться зі швидкістю звуку. Думки. Вони рояться в нашій голові як у вулику і не дають нам спокою. А так хочеться миру в душі, радості.
І ти знову бачиш як на осляті їде Христос і поспішаєш до Нього. Падаєш на коліна, просиш вибачення. Сльози на очах. В твоє серце повертається довгоочікуваний мир і велика радість. Світло Божої благодаті розпливається по твоїм тілі. Ти знову в обіймах Спасителя. А за твоїми плечима знову стоїть Варава, який невдоволено споглядає на тебе з Христом.
Погляд Христа пропалює душу Вараві. На землі видніються сліди, які віддаляються від Христа, а в душі звучить “Покайся, я чекаю тебе”!
Фото: gcshelp
