“Ні, напевно не помрете!” Або кілька суб’єктивних думок про книжку “Майя та її мами”

Інші дописи автора

    Оціни

    4
    0
        “Ні, напевно не помрете!” Або кілька суб’єктивних думок про книжку “Майя та її мами”

        У ці дні маю справу з аналізом ситуації стосовно сексуального виховання дітей. І не тільки їх. І тут “справедливості ради” треба констатувати, що ті хто компетентно і коректно мав би займатися цим питанням (батьки, відповідно підготовлені вчителі та вихователі, зрілі духовні наставники (наставниці), — цим питанням не займаються. Наслідок від Homo sovieticus? Табу? Страх? Усвідомлення некомпетентності? …? А потреба ж є! Є потреба про це говорити, вчити, виховувати!

        Є попит! А яка пропозиція? Комерційна, розпіарена (навіть скандалом, адже антиреклама — це теж реклама), “сурогатна”, нетрадиційна і споживацько-приваблива книжечки на кшталт “Майя та її мами”. І у ній порушується питання не тільки одностатевих шлюбів, тут їх значно більше. Вони добре завуальовані і мистецько переплетені, з різними життєвими ситуаціями, різних соціальних утворень (свідомо не вживаю слово сім’я і родина, щоб не вводити в оману ні самого себе, ні тих, хто читатиме це). Хоча б питання “дітей з пробірки” — це вже не питання гендерної політики! І не питання одностатевих шлюбів, котрі так яскраво описані в цій дитячій книжечці — переселенців і про родини які втратили батьків на війні — блюзнірство.

        Це феномени, що заторкають питання правди про людину! І ось те, над чим мені призадумалось найбільше! Викривлена “правда” про людину! Викривлена “правда” про її походження! Викривлена “правда” про любов! Викривлена “правда” про сім’ю! Викривлена “правда” про покликання чоловіка і жінки… Викривлена “правда”, а значить —- БРЕХНЯ! Вже один казав: “Ні, напевне не помрете!”(Бт.3,4).

        Знову ж таки, справедливості ради, треба сказати, що книга описує нашу дійсність. Але не правду! І як би парадоксально це не звучало, я б рекомендував прочитати цю книжку батькам. Аби усвідомити, наскільки в неправдиво-людській реальності і викривленій дійсності ми живемо… Аж якось сумно, дуже сумно, (мені сумно), усвідомлювати її такою та констатувати, що все насправді так неправдиво.

        Розум. Свобідна воля. Безсмертна душа. Особлива тріада якостей людини, створеної на образ і подобу Божу. Лише живучи правдиво по-людськи і правильно застосовуючи розум і свобідну волю, можемо гарантувати собі вічне життя.

        Запрошення “Пізнайте правду і вона вас визволить” у цьому контексті звучить актуально і дуже зрозуміло. Тож, або житимемо в правді, пізнавши і прийнявши її, чи, радше Його, бо Він каже: “Я є дорога правди і життя”, або залишатимемось “жити” викривленою “правдою”. Усе залежить від нас і від того, чим хочемо жити— правдою чи брехнею. Бо правда — лише одна. І важливо не обманути самого себе. Адже Він не втомлюється нас любити і прощати… І створив нас настільки вільними, що можемо навіть грішити, вибирати собі “жити” в брехні, а не в Правді.

        P.S. Основна теза яку хотіли донести автори цієї недитячої книжки: “всі різні —всі рівні” — дуже вже провокаційна. Однак її інтерпретація залежатиме від того, яке значення вкласти в слово “різні” — правдиво різні, чи брехливо різні. Кілограм заліза теж рівний кілограмові пір’я, але різний за об’ємом. Те ж саме й тут. Суть різна…

        А той, хто претендує бути правдиво іншим, мав би прийняти будь-кого іншого, бо його Вчитель не прийшов спасти праведних, але грішних.

        P.S.S. Питання провокацій довкола цієї книжки залишається виключно питанням провокацій і піару — чи то самих себе чи то книжки…

        Адам ВКРАЇНСЬКИЙ

        Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

        Інші дописи автора

          Оціни

          4
          0

             

             

            Підпишись на новини

            Про автора

            Наталія Павлишин

            Журналіст “ДивенСвіт”

            Коментарі

            • Ігор Шевчук, КО НСПУ    13.09.2017 о 18:42

              0

              0

              Цар і Цариця

              1

              Чого Бога гнівити? —
              не розтовстію ніяк в пояса;х:
              І оса!
              Поет — не вирій,
              він радше смак,
              і лише — краса!

              Але як Тобі догодити не знаю
              і тільки зітхаю,
              і дивлюся за темний ліс —
              стільки скільки разів це писав —
              у сльозах.

              Але Ти!
              Усевидюща вся! —
              і — незрима.
              Херувимські пісні не проходять мимо!
              Та тим більше —
              Незглибимо захована у Небесах.
              Усетворча краса! —
              Лісу очі відкрила — і ліс у сльозах!
              Всі зазубрини шуму втрачу — як знаєш:
              стихлі смужки мені золоті
              нашиваєш…
              Преподібних підтягнеш —
              і нагострила натомість:
              Де розширюється пояс — там
              не розширюється серця свідомість.

              І — з життя моря взаємозворотні матроси:
              нижній живота затягнув —
              в верхнім розширення
              й співосно привносить…

              Я б усіх затягнув, а як це — до руїн?
              Не знаю — Бог знає.
              Й так записав:

              всі бювети — вони чиїсь, не мої
              усі окормлення — вони чиїсь, не мої

              чого ви смієтесь? — це дуже просто:
              Ти хочеш, щоб всі перетворились на о;сів?

              усі дороги — вони чиїсь, не мої
              усі роздоріжжя — то теж чиїсь, не мої:

              чим менш відхиляюсь і більш Тебе знаю —
              тим більш спраглий Тебе!..

              Й по Тобі — знемагаю…
              І в Тобі знемагаю! —
              Душею? Одним цілим? Не знаю — Бог знає.

              О, світ подорожній! він думає, що
              мене змагає…
              і ще піймає…
              Яка правиця тверда — норовистого —
              це шмагає…
              Швидко пояс затягую:
              значить, роздаю:

              усі базари — вони чиїсь, не мої
              всі слони і ягуари — роздаю, не мої,

              там, в з’Радах, мільйони й мільярди,
              як не дивно,
              самі товстуни хапають…

              Чого сміятись? — страшно просто:
              Ти хотіла б, щоб всі перетворились на вічність,
              на о;сів?

              Та мене одного, мабуть, забагато — якщо
              у значній дозі!..

              Премудрість, про;сті!
              Чим менш
              відхиляюсь —
              тим більш Тебе знаю:
              тим сильніше (Ти ж чуєш) благаю:
              за Тобою — знемагаю…
              і в Тобі — знемагаю!

              Які світу шляхи? Часу немає.
              І як частка — й оце взиваю:
              Лісу взимку, отак, написав:
              взавтра ж вранці ліс — є! в сльозах…
              ?? Не знаю, Бог знає.

              2

              Де роса лісу, чи квітка, чи душа
              щоби в найкращім сочку не узяв —
              і в Твою милість не затяг? —
              бо милість Твоя соковитіш соку,
              бо милість Твоя краща від життя!..

              Все життя переплавлюється в золото:
              І відвага, і вухналі, в тиху, так, Любов Божу…
              творчість,
              і зухвалість, що, дякую Богу, не в кожному —
              перемириться, вірю —
              переходить у милість:
              Як — не знаєм, Ти знаєш:
              Цар і Цариця — в тиші.

              27.01.2006

            Напиши відгук