„Робиаборт“ чи подаруй життя?

Читай також

  • Як дівчинка, помираючи від раку, пояснила, що таке смерть
  • Кілька думок для роздумів над життям від бестселериста Стівена Кінга
  • Надприродні явища у житті людини: від Бога чи диявола?
    • Оціни

          „Робиаборт“ чи подаруй життя?

          Історія журналістки Тані Турчиної, якою вона поділилася на свій сторінці у Фейсбуці, — історія викликів та вибору. Переконана, перед таким вибором — продовжити жити у звичному ритмі чи все ж таки залишитися людиною і зберегти життя дитині — стояла не одна жінка. Історія цінностей, пріоритетів і непростих думок.

          „Цей текст писався 10 довгих місяців. Напевне, саме сьогодні — в день захисту дітей — час йому побачити світ. Цей текст — це мій біль і надія на те, що хтось, прочитавши його, не дасть комусь переконати себе. Він може не співпадати з вашою позицією, але я не намагаюся цим комусь догодити. А ті, хто кардинально не згідний —- можуть навіть не коментити, а мовчки видалитися з друзів…

          Якщо ці рядки збережуть чиєсь маленьке життя, то вони вже написані недарма.

          Ще на початку вагітності була дискусія про аборти і право вибору. Для мене ця тема була особливо болючою, бо моя неймовірна радість і щастя вперлися у холодне — «робиаборт». Я не просила нічого і не намагалася нав’язати ні себе ні дитину. Повідомила як факт. Натомість потрапила під прес з заїждженою пластинкою «робиаборт».

          Я тоді чула багато аргументів і зокрема той, що цей гріх він візьме на себе, бо примушує мене. Тому порадивши як хоче згрішити – вбити батька чи матір — послала подалі, про що ні секунди не шкодую. Шкодую лише про те, що за аборти і змушування їх робити не садять, бо скільки таких козлів би сіло…

          Станом на сьогодні позиція не змінилася. Мене далі звинувачують в поламаному житті, і виборі який я зробила замість нього. Хоча зараз я впевнено можу сказати, що в тому виборі його вже не було. Бо було моє тіло, яке я не дала покалічити, і моє дитя, яке я не дала вбити. Життя нікому не ламала і ламати не буду, бо як тієї людини в моєму, так і нас з маленькою в його — ніколи не буде!

          Але я сьогодні не про те. Тема і далі про діток, про те, що зародження життя то найбільше диво, і нічого в нашому житті не трапляється просто так. Воно стається саме в той момент коли йому час. Я не сприймаю заяв про клітини, плід і т. д. Бо ви теж колись були плодом… а хочете називатися людиною.

          Я не сприймаю заяв про аборти з необхідності. Бо більшість їх робиться до 5-7 тижнів, коли ні скринінгів ні аналізів горематусі не здавали. Відповідно і патологій ніхто не виявляв.

          Я не сприймаю відмазки про ґвалтівників. Бо значно легше пережити те, що вас тра…ли, ніж те, що людина, якій ви довіряли, з якою засинали і просиналися — говорить вам — «робиаборт». У даній ситуації — вам ви…ли і тіло і душу, і робили це регулярно і довго — і це теж згвалтування. І для прихильників травмованої психіки — я вдячна Богу що в мене все склалося так.

          Я отримала найбільший дарунок долі — мою дівчинку. Я щосекунди думаю про те, що лише зараз моє життя отримало сенс. Так, я досі не розумію як можна хотіти вбити частинку себе і навіть не поцікавитися за 10 місяців як та крихітка…

          Напевне того я не зрозумію ніколи, але скільки люду стільки й чуду… А з тією людиною очевидно і так нічого б не склалося, а доця – це компенсація за втрачені нерви і нагорода за життєву позицію. Моя дитина це не нагадування про когось — це Божа благодать, послана мені з неба!

          Тепер про «непереборні» обставини-відсутність грошей-і блабла. На момент коли я дізналася що я вагітна, мене покинув батько дитини, я була без роботи, мене виселили з квартири, захворів мій тато з операціями хіміями і т. д. Поплакала я два рази, затарилася валер’янкою і поїхала ішачити світ заочі. Мене ще раз виселили з квартири перед самими родами, і з роддому нас з малечею забирали в хату якої ми навіть не бачили. Станом на сьогодні ми знову на чемоданах, бо квартиру, яку ми зняли, раптом виставили на продаж (мене це вже навіть веселить)

          Чи було мені важко і страшно? Було! Чи страшно мені зараз — так. Але я ні на секунду ні собі ні комусь іншому не даю можливості сумніватися, що у нас з малечею все буде добре.

          Бережіть себе і не втрачайте віру! Життя прекрасне, хоч місцями так і не здається…

          Щороку в Україні вбивають понад 3500 тис ненароджених дітей. Аборт — це вбивство!“

          Джерело: Фейсбук

          Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

          Читай також

        • Як дівчинка, помираючи від раку, пояснила, що таке смерть
        • Кілька думок для роздумів над життям від бестселериста Стівена Кінга
        • Надприродні явища у житті людини: від Бога чи диявола?
          • Оціни

               

               

              Підпишись на новини

              Про автора

              Наталія Павлишин
              Журналіст "ДивенСвіт"

              Напиши відгук