Промінь білого світла. Особливий, майже фізично відчутний промінь з вікна храму. (Ви ніколи не помічали, що сонячне світло у церкві дивним чином відрізняється від того, яке проникає до наших осель?) І у ньому ледь помітно ворушиться паперова зграя голубів миру. І якщо прислухатися, можна почути шурхіт їхніх крил – шепіт вуст у молитві.
Це направду вражаюча інсталяція у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла у Львові. Також там є березовий хрест із зони АТО (зі своєю промовистою історією), бойовий прапор, частини розірваних снарядів, осколків, гільз, зброї і такі контрастні до всього цього чорного смертоносного металу десятки білих вервиць. А на червоно-чорному тлі зворушлива «Молитва воїна»:
Вірую!
Молитва героїв, які не вмирають…
Під кожним з тих фото ДАТИ – початок і кінець, альфа і омега життя героїв. А що між ними?.. Маленька риска, за якою ховається великий подвиг жертовної любові, душа й тіло, принесені на вівтар перемоги, людина, яка не побоялася взяти на себе відповідальність за національну справу. Так у всі часи творилася історія.
І стенди з фотографіями Небесної Сотні та загиблих учасників війни на Сході нашої країни. Страшно, що колись спіймані камерою кадри мають таке призначення, що з веселих чи серйозних світлин до нас уже «мертві сміються». Страшно, що їхні імена творять статистику. Страшно, що на стендах ще є місце для наступних…
Під кожним з тих фото ДАТИ – початок і кінець, альфа і омега життя героїв. А що між ними?.. Маленька риска, за якою ховається великий подвиг жертовної любові, душа й тіло, принесені на вівтар перемоги, людина, яка не побоялася взяти на себе відповідальність за національну справу. Так у всі часи творилася історія.
Жахливі події сьогодення не означають засилля зла, бо можуть схаменути і навернути засліплених ворогів. Такі жертви не бувають марними, якщо мета боротьби – істина.
Імперії падають, війни закінчуються, конфлікти розв’язуються, несправедливість карається. Нехай так само можна сказати й про мирні роки в історії людства, яким теж властиво минати, але хіба нашим завданням не є наближення цього часу світла та добра?
Минущість – атрибут Вічності, тому вона ні в якому разі не має лякати нас, а навпаки – ставати стимулом до дій, рушійною силою змін, своєрідним нагадуванням, що час не чекає.
Минущість – атрибут Вічності, тому вона ні в якому разі не має лякати нас, а навпаки – ставати стимулом до дій, рушійною силою змін, своєрідним нагадуванням, що час не чекає.
Зараз, на початку весни (а це особливий період, який завжди асоціюється з новим життям) , нам вкрай необхідно знайти джерело сили для подолання ненависті та зневіри, відкрити друге дихання, нагадати собі, що найтемніше перед світанком, що найважче перед перемогою. Підтвердженням цього є слова Андрія Зелінського, священика УГКЦ і військового капелана, з книги «Соняхи» (рекомендую прочитати усім):
«Надія – це глибока Віра в те, що Любов таки сильніша за смерть, це нездоланне переконання, що за справжнє добро таки варто боротися!..»
Усе на цій планеті починається і закінчується, видозмінюється чи перероджується. Усе має свою точку відліку і свою фінішну пряму. Але найважливішим є сам шлях – те, що між альфою та омегою.
Ірина ВОЛОЩАК
з газети “З любов’ю у світ”
Фото: galinfo
