Хочеться, щоб парафіяни задумались над таким питанням: “Чому я йду до церкви?”. І в своїй душі дали відповідь на це питання.
Чому нам взагалі потрібно туди ходити? Бо так роблять інші люди? Бо так мені наказували батьки чи оточення? Бо так прийнято? Чи для того, щоб показати свою побожність перед іншими?
Ми відчуваємо внутрішній потяг бути в церкві, чи це радше якийсь примус?
Я б особисто не рекомендувала відвідувати храм, якщо у вас немає чіткого розуміння та внутрішнього бажання. Не раджу я йти туди із вищенаведених причин, бо така Служба для вас буде, за суттю — просто марно упущеним часом: ви прийшли, постояли і пішли, для галочки, можна сказати. Літургія нам дана на спасіння душі, а не як обтяжуючий обов’язок. Поки ви не сприйматиме це належно, вам краще залишитися в цей час вдома і пороздумувати.
Слід добре усвідомлювати, що до церкви ми йдемо, щоб отримати поживу для нашої душі, наблизитися у молитві до Бога, отримати благословення і т.д. Кожен свідомий християнин повинен досліджувати Біблію і практикувати духовне життя не лише раз на тиждень протягом години в церкві. Тому я за розуміюче ставлення до Літургії. Повсякчасно слід осмислювати слова, які щонеділі звучать у церкві, а не сприймати, як монотонний спів. І тоді наша присутність на Службі стає дійсно вартісною, а не “відбутою”.
У Біблії зустрічаємо слова про фарисеїв і лицемірів, які не мали істинної віри. Чи не уподібнюємося ми до них часто у своєму духовному житті? Часто поняття побожності для окремих людей обмежується лиш до відвідування церкви, і це дуже прикро.
Є ще й категорія людей, які уникають церков. “Я в церкву не ходжу, але я вірю в душі́” звучить як “Я не ходжу на кухню, я їм в душі́”. Під великим знаком питання, чи розцінювати це як справжню віру, чи як відмовку? Церква дає поживу душі і скеровує як компас наше духовне життя. Напрошується питання: люди, які вірують в душі, себе причащають в душі також?
В наш час не можна вразити “ходінням” до церкви, в цьому немає нічого вражаючого, АЛЕ можна подавати приклад іншим у вірі своїм глибоким духовним життям, яке сягає ширше меж Літургії у церкві!
Ще один важливий момент, на який хотілося б звернути — поведінка у храмі.
І так, ви переступили поріг церкви. Припустимо, у вас є мотиви, намірення до молитви, щире серце, яким хочете прийняти Господа.
Ви напевне і подбали про свій зовнішній вигляд, адже якщо ви жінка, то одяг не повинен бути викличним, або таким, що розцінює вас як легковажну, чи викликає надмір зайвої уваги до вашого тіла. Звісно, немає обмежень як одягатися, але не потрібно перетинати етичну межу.
Церква — не подіум моди, не обов’язково годинами виряджатися та робити з себе “лялечку”. Тут не це головне. Коли ви присутні на Літургії, Господу не буде важливою ціна ваших сережок та дизайн і шик вашого плаття, а чим наповнене ваше серце, з чим в душі ви до Нього йдете. Ви можете хизуватися цим перед іншими, але чи обов’язково це робити в церкві, куди люди йдуть зовсім з іншою метою?
Ще ви повинні розуміти, що крім вас є чимало інших людей, які також прийшли на Службу, яким важливо почути щось для себе. Яким би не був дорогим ваш телефон, чи, можливо, терміновими дзвінки, постарайтесь, щоб інші парафіяни цього не помічали. Дуже неприємно відволікатися на рингтон чийогось невимкненого телефона чи на те, що хтось вголос в церкві обговорює свої справи по мобільнику.
Потрібно мати взаємоповагу в Храмі один до одного і найперше до святині, в яку зайшли. Чи настільки термінові можуть бути дзвінки в неділю, що вони не можуть зачекати до кінця Літургії? Думаю, що ні. Тому наполегливо рекомендую залишати вимкненими ваші телефонні пристрої: і вам спокійніше буде молитися, і іншим прихожанам це не буде створювати незручностей.
Я не просто так наголошувала спочатку на розуміючому ставленні до Літургії. Це передбачає також зосереджене вдумування людини на частинах і молитвах впродовж Служби. Якщо ви прийшли в церкву зустрітися чи побачити давніх знайомих, обговорити останні новини та різні історії — для цього є можливість і місце за церковними дверима. Перешіптування/плітки під час Богослужіння не йдуть на користь вам самим, адже цим ви показуєте своє лицемірство та зневагу до храму і Бога.
Доводилося спостерігати, як деякі батьки беруть в церкву своїй найменших діток. Ті вередують, кричать, не можуть втерпіти до кінця . А батьки те й роблять, що вовтузяться вперед-назад із своїм чадом, пропихаючи інших парафіян, і сварячи малих дітей за нетерплячість і галас.
Питання до батьків: ЧОМУ ви мучите своїх діток і тих людей, що біля них знаходяться? Я розумію, ви хочете показати своє християнське виховання. Чи не краще почекати із відвідуванням церкви до більш усвідомленого віку, натомість вдома проводити духовні бесіди з дитиною, передаючи їй базові християнські знання. Мені здається, без побудови цього підготовчого фундаменту відвідування церкви для дитини стане рутиною і мукою.
А вже у юному віці дитина без базового осмислення і катехитичних знань буде віддалятися від церкви і духовного життя, оскільки вона не буде розуміти: “Чому…?”. Деякі батьки без особливих пояснень кажуть своє тверде “ТРЕБА!”. І цим самим вбивають зацікавлення дітей до церковного життя взагалі.
Ще один момент: якщо ви спізнилися, зробіть так, щоб цього ніхто не помітив.
Те, що ви знаходитеся в перших рядах церковних не означає вашу святість чи престиж. Незалежно від місцезнаходження в церкві, ваша молитва чи лицемірство будуть однаково помічені Господом.
Ви можете думати про все що завгодно на Службі. Але за свої думки, наміри, помисли будете персонально відповідати перед Ним!
Отож, дорогі у Христі, хочеться, щоб кожен з нас, незалежно від частоти відвідування Храму, давав собі особистий відлік за свої наміри, усвідомлення своєї віри, за поведінку, яку демонструємо не стільки перед людьми, скільки перед Богом!
Пам’ятаймо, що під час Літургії стоїмо не перед обличчям священика чи присутніх людей, а перед обличчям Божим!
Я не погоджуюсь з позицією відносно дітей. Я йдучи на Літургію повинен залишити дітей вдома? Чи дружина яка годує дитину грудьми не повинна йти до церки бо дитина може заплакати і спричинити якісь незручності ? Ось посилання на мою думку більш адекватне ставлення до дітей в храмі http://www.credo-ua.org/2016/08/164053. Вибачайте як образив кого. СІХ!
Дякую за статтю!Багато корисного,хоч є і те,з чим не згідна.Вважаю,що люди вдома не пізнають те ,що є на Літургії,а тільки в Церкві.Спочатку бувають не свідомі,не розуміють,що відбувається,а тоді вже цікавляться,щось читають,впізнають,питають духовних осіб,а не навпаки.Так було і зі мною.Також є і невидима сила,тобто благодать,яка сходить на людину,деколи далеку і несвідому,спонукає до поглиблення духовного життя ,Сповіді і ін.Про дітей теж не згідна,адже навіть о.Піо казав,щоб впустити в дитяче серце Бога ще до того,як туди ввійде зло.А як це зробити?Вдома?Ні,тільки в Церкві.А як же тоді Причастя для дітей?Чекати,коли самі захочуть,стануть проситися?Таких є одиниці.Звичайно,пояснювати,вчити…Зрештою,існують Літургії для дітей.Тоді з маленького виробляється звичка святкувати неділю саме в Церкві,а не не дивані чи перед телевізором.
Дякую вам за статтю, за вашу працю і вклад в розвиток сайту та поширення інформації й науки. Частково згідний, але хочу дати вам зауваження: ви пишете, що тим хто нерозуміє краще нейти до церкви, так от питання до вас а деж того розуміння навчитися як не в церкві? Також ви протиречете самі собі коли пишете про тих що нерозуміють то краще хай нейдуть і тоді ви пишете про тих що неходять а вірять в душі, так може вони вже від когось почули таку критику і вже й немають бажання іти тому, що нерозуміють і з того вирішили далі вірити в душі, натомість ви можете їх запросити до церкви.
Також що до дітей, коли їхній галас що означає життя вам заважає то можливо проблема не в них і їхніх батьках? Чи невважаєте ви що церква лише для вибраної еліти що все знає і чемно й мовчки поводиться? Хіба Ісус не каже що Він іде грішників спасати?
Підтримую Андрія Васильовича. Не розумію, що цією статтею Тетяна хоче донести читачам. Таке враження, що Тетяна сама не розуміє “ходіння” до церкви. От хіба про телефонні дзвінки в церкві розуміє). “Не ходити до церкви поки не виникне бажання, а за той час пороздумувати”. Це смішно. Як навчитися плавати, якщо не плавати? ХРИСТИЯНИН повинен розуміти літургію. Тим більше що в теперішній час не бракує наук про пояснення служби Божої. А про дітей – то взагалі нонсенс. Коротше, діти – сидіть вдома! Тетяно, прочитайте, що папа Франциск на тему дітей в церкві говорить.
Хотіла донести, що треба розуміти чого християнину ходити до церкви, а не стояти “для галочки” чи про людське око, як це інколи буває. Якщо людина схоче зрозуміти, вона знайде шляхи! Звісно є чимало наук, книг, сайтів, де можна почерпнути розуміння, і я за те, щоб кожен частіше цікавився такими питаннями!
А на вашу думку телефонні дзвінки коректні в церкві?
І де написано в статті, що потрібно дітям сидіти вдома і не можна їм в церкву? Я за те, щоб батьки підготовлювали дітей, даючи їм розуміння чого йти в церкву,знання певні, а не під примусом тягнути. Вдома можна залишати найменших – до року наприклад. Мене особисто не дратує дитячий галас, але якщо дитина малесенька і дуже нетерпляча, то хіба не мукою для неї щоразу перебувати і чекати?
Про дітей читала інакше:
2. Бери дітей з собою на Службу Божу
Дехто вважає, що маленькі діти заважають під час Служби Божої, бо вони голосно плачуть, шумлять, створюють дискомфорт іншим і просто не можуть довго стояти на одному місці. Однак варто брати дітей з собою до церкви кожної неділі так само, як ви це робили до їх народження. Якщо твоя дитина ще немовлятко і плаче, спробуй заспокоїти її, погодувавши; якщо дитина трохи старша і вже повзає чи ходить, і «закатує» істерики,– виведи її з церкви і трошки прогуляйся, поки вона заспокоїться, а тоді повернись на Службу. Якщо твоя дитина вже свідома того, що кожної неділі ви ходите до церкви, і не хоче стояти спокійно, верещить чи лягає на підлогу, виведи її з храму, нахились до її рівня і спокійно та м’яко поясни для чого ви сюди прийшли і чому важливо поводитись чемно під час Служби Божої. Якщо будеш щипати дитину під час істерики, якщо насилу виштовхуватимеш з храму, «вбиватимеш» поглядом чи кричатимеш за межами храму, то дитина може просто зненавидіти кожну неділю. Вони – діти, а ми маємо ставити себе на їх місце. В їх віці вони не можуть довго стояти на одному місці чи бути зосередженим на чомусь більше 20 хвилин. Можливо, тобі доведеться під час Служби вийти надвір з дитиною 10 разів, щоб заспокоїти її і повернутись назад. Не здавайся, бо хоч вони ще малі, але вже добре знають як можуть нами маніпулювати. Важливо, щоб вони зрозуміли, що, незважаючи на те, скільки разів ви вийдете з церкви, ви все-одно повернетесь до храму, поки не завершиться Літургія.
Джерело: http://catholicnews.org.ua/10-prostih-sposobiv-nabliziti-ditey-do-boga
Не можу погодитись, щодо дітей. Церква без дітей – мертва церква. В нашій парафії маємо радість спостегати, як сім’я приїжджала з дитиною в колисці, потім сиділа на руках у батьків, тепер їй десь півтора -два роки і вона по трохи ходить, навіть під час Літургії. Батьки разом з немовлятком приймають участь в Євхаристії. Для мене це добрий приклад. Звичайно є особливі діти, є гіперактивні діти і не можна все брати на загал. Та все ж, думаю, чим раніше дитина прийде до церкви тим краще. І нажаль не всюди є Літургії для дітей.