Багатство і бідність. Протистояння між цими реальностями таке ж давнє, як і саме людство. Нам видається, що ці реальності знаходяться десь ззовні, десь віддалено від нас, але… Часто саме за цими характеристиками ми оцінюємо своє життя, життя наших ближніх, ба навіть, усього світу. Ми ж уже призвичаїлися говорити про багаті країни, куди усі прагнуть потрапити, про країни на шляху розвитку, тобто потенційні місця для проживання і праці, та про країни третього світу, що часто трансформується у «країни третього сорту».
Ми часто класифікуємо відповідно до рівня достатку і своїх друзів та знайомих. Не говорячи вже про те, що нерідко саме багатство чи бідність визначають наше задоволення власним життям. Успішний той, хто чимось володіє; невдахою ж є той, хто позбавлений матеріальних речей. Здавалося б, усе логічно, чи пак, до болю прагматично.
Успішний/неуспішний
Сьогодні перед нашими очима дві особи: безіменний багач та жебрак Лазар. Безіменний багач одягається у найкращий тогочасний одяг, насолоджується найбільш вишуканою їжею, мешкає у величезному палаці і ні в чому собі не відмовляє. Із людської точки зору він успішний чоловік, що досягнув у житті всього, чого тільки забажав. Багато із нас, мабуть, позаздрили такому рівню життя.
Водночас історія представляє жебрака, який опинився перед брамою багача. Його ім‘я, на відміну від імені багача, залишилося відомим до сьогодні – Лазар. І мабуть, це єдине, чим він володіє. Адже бідняк настільки голодний, що бажає насититися крихтами із столу багача. Він настільки відкинутий суспільством, що навіть не ризикує увійти на подвір‘я багача чи постукати. Навіть його тіло йому не кориться, адже усе вражене хворобою. Єдиний товариством Лазаря залишаються бродячі собаки, які лижуть його рани і тим самим розділяють його долю. Скоріш за все, мало би хто побажав собі такого життя. Більшість же подумала, що це цілковита невдача та повний життєвий провал.
Наскільки близький багач до означення «життєвого успіху», настільки далеким від нього є Лазар.
Стражденний/нестражденний
Проте, смертю історія багача і Лазаря не завершується. Ми зустрічаємося із ними знову, і знову у двох різних реальностях: багач у геєні вогненній, в Лазар – на лоні Авраама. Багач терпить нестерпні муки та просить хоча б палець води, а Лазар втішається присутністю прабатька Авраама. Багач із людини, що володіє усім потрібним для життя, а то й більше, перетворюється на прохача, а Лазар отримує все, чого йому не вистачало за цього життя. Багач, який упродовж усього життя не помічав Лазарів у межах свого життєвого простору, розпочинає не лише помічати, але й дбати не тільки про того ж таки Лазаря, але й про своїх рідних та близьких. У чому ж криється секрет такої кардинальної переміни?
Божий/негожий
Ми й справді часто оцінюємо людей. Робимо це у межах двох крайнощів багатства і бідності. Відштовхуємося від того, чим певна особа володіє у своєму житті і як це життя провадить. Зазвичай, звертаємо свою увагу на матеріальні речі, забуваючи про те, що людина – це не лише накопичені статки. Забуваємо і про те, що статки часто стають оманливою річчю, що засліплює і не дозволяє побачити ближніх і навколишній світ. Забуваємо і про те, що не завжди багатство гарантує щастя та вічне життя. Забуваємо, зрештою, і про те, що люди створені Богом не для того, щоб їх оцінювали.
Однак, про все це не забуває Господь Бог. Адже Він залишається вірним людині, не зважаючи ні на що. Він продовжує супроводжувати її, виявляючи свою любов навіть через собак, коли люди її не помічають. Він продовжує цінувати людину за те, ким вона є, а не за те, чим володіє. Він продовжує бути поруч, зберігати на долоні її ім‘я та творити стосунки любові, які не долає навіть смерть.
Як же важко нам наслідувати Бога у цьому чистому погляді любові, далекому від прагматично-меркантильного оцінювання. Бо ми звикли до поділу світу на багатих і бідних, до поділу людей. Ми звикли до оцінювання ближніх, а не цінування їх. Тому й творимо навколо пропасті, а не мости, будуємо палаци, а не стосунки, насолоджуємося статками, а не життям.
А Лазар і надалі залишається при воротах…
