Хочеться, щоб парафіяни задумались над таким питанням: “Чому я йду до церкви?”. І в своїй душі дали відповідь на це питання.
Чому нам взагалі потрібно туди ходити? Бо так роблять інші люди? Бо так мені наказували батьки чи оточення? Бо так прийнято? Чи для того, щоб показати свою побожність перед іншими?
Ми відчуваємо внутрішній потяг бути в церкві, чи це радше якийсь примус?
Я б особисто не рекомендувала відвідувати храм, якщо у вас немає чіткого розуміння та внутрішнього бажання. Не раджу я йти туди із вищенаведених причин, бо така Служба для вас буде, за суттю — просто марно упущеним часом: ви прийшли, постояли і пішли, для галочки, можна сказати. Літургія нам дана на спасіння душі, а не як обтяжуючий обов’язок. Поки ви не сприйматиме це належно, вам краще залишитися в цей час вдома і пороздумувати.
Слід добре усвідомлювати, що до церкви ми йдемо, щоб отримати поживу для нашої душі, наблизитися у молитві до Бога, отримати благословення і т.д. Кожен свідомий християнин повинен досліджувати Біблію і практикувати духовне життя не лише раз на тиждень протягом години в церкві. Тому я за розуміюче ставлення до Літургії. Повсякчасно слід осмислювати слова, які щонеділі звучать у церкві, а не сприймати, як монотонний спів. І тоді наша присутність на Службі стає дійсно вартісною, а не “відбутою”.
У Біблії зустрічаємо слова про фарисеїв і лицемірів, які не мали істинної віри. Чи не уподібнюємося ми до них часто у своєму духовному житті? Часто поняття побожності для окремих людей обмежується лиш до відвідування церкви, і це дуже прикро.
Є ще й категорія людей, які уникають церков. “Я в церкву не ходжу, але я вірю в душі́” звучить як “Я не ходжу на кухню, я їм в душі́”. Під великим знаком питання, чи розцінювати це як справжню віру, чи як відмовку? Церква дає поживу душі і скеровує як компас наше духовне життя. Напрошується питання: люди, які вірують в душі, себе причащають в душі також?
В наш час не можна вразити “ходінням” до церкви, в цьому немає нічого вражаючого, АЛЕ можна подавати приклад іншим у вірі своїм глибоким духовним життям, яке сягає ширше меж Літургії у церкві!
Ще один важливий момент, на який хотілося б звернути — поведінка у храмі.
І так, ви переступили поріг церкви. Припустимо, у вас є мотиви, намірення до молитви, щире серце, яким хочете прийняти Господа.
Ви напевне і подбали про свій зовнішній вигляд, адже якщо ви жінка, то одяг не повинен бути викличним, або таким, що розцінює вас як легковажну, чи викликає надмір зайвої уваги до вашого тіла. Звісно, немає обмежень як одягатися, але не потрібно перетинати етичну межу.
Церква — не подіум моди, не обов’язково годинами виряджатися та робити з себе “лялечку”. Тут не це головне. Коли ви присутні на Літургії, Господу не буде важливою ціна ваших сережок та дизайн і шик вашого плаття, а чим наповнене ваше серце, з чим в душі ви до Нього йдете. Ви можете хизуватися цим перед іншими, але чи обов’язково це робити в церкві, куди люди йдуть зовсім з іншою метою?
Ще ви повинні розуміти, що крім вас є чимало інших людей, які також прийшли на Службу, яким важливо почути щось для себе. Яким би не був дорогим ваш телефон, чи, можливо, терміновими дзвінки, постарайтесь, щоб інші парафіяни цього не помічали. Дуже неприємно відволікатися на рингтон чийогось невимкненого телефона чи на те, що хтось вголос в церкві обговорює свої справи по мобільнику.
Потрібно мати взаємоповагу в Храмі один до одного і найперше до святині, в яку зайшли. Чи настільки термінові можуть бути дзвінки в неділю, що вони не можуть зачекати до кінця Літургії? Думаю, що ні. Тому наполегливо рекомендую залишати вимкненими ваші телефонні пристрої: і вам спокійніше буде молитися, і іншим прихожанам це не буде створювати незручностей.
Я не просто так наголошувала спочатку на розуміючому ставленні до Літургії. Це передбачає також зосереджене вдумування людини на частинах і молитвах впродовж Служби. Якщо ви прийшли в церкву зустрітися чи побачити давніх знайомих, обговорити останні новини та різні історії — для цього є можливість і місце за церковними дверима. Перешіптування/плітки під час Богослужіння не йдуть на користь вам самим, адже цим ви показуєте своє лицемірство та зневагу до храму і Бога.
Доводилося спостерігати, як деякі батьки беруть в церкву своїй найменших діток. Ті вередують, кричать, не можуть втерпіти до кінця . А батьки те й роблять, що вовтузяться вперед-назад із своїм чадом, пропихаючи інших парафіян, і сварячи малих дітей за нетерплячість і галас.
Питання до батьків: ЧОМУ ви мучите своїх діток і тих людей, що біля них знаходяться? Я розумію, ви хочете показати своє християнське виховання. Чи не краще почекати із відвідуванням церкви до більш усвідомленого віку, натомість вдома проводити духовні бесіди з дитиною, передаючи їй базові християнські знання. Мені здається, без побудови цього підготовчого фундаменту відвідування церкви для дитини стане рутиною і мукою.
А вже у юному віці дитина без базового осмислення і катехитичних знань буде віддалятися від церкви і духовного життя, оскільки вона не буде розуміти: “Чому…?”. Деякі батьки без особливих пояснень кажуть своє тверде “ТРЕБА!”. І цим самим вбивають зацікавлення дітей до церковного життя взагалі.
Ще один момент: якщо ви спізнилися, зробіть так, щоб цього ніхто не помітив.
Те, що ви знаходитеся в перших рядах церковних не означає вашу святість чи престиж. Незалежно від місцезнаходження в церкві, ваша молитва чи лицемірство будуть однаково помічені Господом.
Ви можете думати про все що завгодно на Службі. Але за свої думки, наміри, помисли будете персонально відповідати перед Ним!
Отож, дорогі у Христі, хочеться, щоб кожен з нас, незалежно від частоти відвідування Храму, давав собі особистий відлік за свої наміри, усвідомлення своєї віри, за поведінку, яку демонструємо не стільки перед людьми, скільки перед Богом!
Пам’ятаймо, що під час Літургії стоїмо не перед обличчям священика чи присутніх людей, а перед обличчям Божим!
Минуло кілька днів, і я розумію зараз, що ви, Тетяно, таки хотіли донести розуміння “ходіння” до церкви. Але в перший день мене ця стаття обурила. Особливо про дітей. І видно багато інших читачів теж (не всіх) – це з коментарів роблю такі висновки. А про телефонні дзвінки я й погодилася з Вами. Авжеж, телефонні дзвінки – некоректні в церкві.
“Чи не краще почекати із відвідуванням церкви до більш усвідомленого віку, натомість вдома проводити духовні бесіди з дитиною…” – от це речення я не можу інакше зрозуміти як сидіти дітям вдома і слухати духовні бесіди. Є багато дітей для яких є мукою ходити (перебувати і чекати) до школи. Багато дітей під примусом ходять до школи. То ж почекаємо (підготуємо) поки діти усвідомлять, що їм треба вчитися! Гадаю, що пояснення і “ходіння” повинне відбуватися одночасно. Це як віра і добрі діла. Одне без другого неможливе!
Ваша стаття радше обурила (стосовно дітей), ніж допомогла задуматися чого ходимо до церкви. Але ваша праця отримала багато схвалень і коментарів. І це чудово! Люди не є літеплі!
З Тетяною погоджуюсь. Не всі йдуть до храму з чистим наміром- знаю людей, які приходили на Службу Божу, щоб посміятися і кавалерку побавитися. І щодо дітей теж згідна- з дітьми треба стояти в захристії, на дворі- поважаймо одне одного- кілька тисяч люду не має слухати чиюсь істерику; а як кам’яний храм, то акустика шикарна.
Не погоджуюсь з автором що до дітей бувають різні випадки плачуть кричать не слухають,але з дітьми да церкви треба йти і привчати з малечку,хіба це поганно коли тато з мамою приступають до св.причастя і дитина на руках теж приймає,чи це мають робити по одному бо хтось дома має бути з дитиною і дивитись християнські мультфільми? Я думаю що та людина яка йде і розуміє чому вона туди йде її діти мішати зустрітись з Богом не будуть і посповідатись і запричасчатись,а ті хто любить робити зауваження,спитати де їх діти чому з ними не стоять?мама яка дитину тримає на руках цілу службу щей до мировання мусить приступати в останню чергу бо мало хто пропустить всі спішать.Священники неодноразово наголошують щоб батьки приходили з дітьми щоб не було за пізно.
Щодо дітей я абсолютно не проти їхньої присутності у храмі!
Дуже добре, коли батьки беруть з собою дітей, та коли попередньо їх навчають і дають їм розуміння про церкву, як себе поводити. Тоді малеча більш посидюча,і вона має осмислення того, де вона є і що це означає! Я доводжу,що “без побудови підготовчого фундаменту відвідування церкви для дитини стане рутиною і мукою”.
Аби батьки не перетворювати ходіння до церкви своїх дітей в примус . Цо головне!
Так, дітей потрібно швидше привчати до церкви, але не в найнайменшому віці. Доводиться бачити немовлят до року чи дітей до 3-4 років, у яких немає взагалі розуміння… бігали навколо престолу,кидалися свічками і просто гралися, сміючись, пробігали між людьми…
Гарно і грамотно написано, але щодо дітей – зовсім не погоджуюсь. “Пустіть дітей”, каже Ісус і Він не вказує з якого віку. Звичайно, коли дітки бігають по храмі і відволікають інших – це можливо і не дуже добре. Можливо тоді краще ходити на так звані “Літургії для дітей”, які відправляються у зручний час, священик під час проповіді звертається і до них, на цій Літургії є небагато людей. Звичайно, коли дитина голосно плаче, її варто вивести з церкви, заспокоїти, послухати частину Богослуження на дворі (якщо дозволяє погода), а потім знову зайти. Якщо дитина категорично відмовляється заходити – таки не варто її за це сварити чи примусово тягнути. Не засуджуйте, будь ласка, батьків маленьких дітей, які так само, як і ви хочуть брати участь в Святій Літургії. І ще одне – слова папи Франциска: «Не переймаймося, бо проповідь дитини у церкві прекрасніша за проповідь священика, проповідь єпископа і проповідь Папи. Дозволь йому плакати — дозволь йому, бо це голос невинності, який згодиться усім». І слова Ісуса: «Дозвольте дітям приходити до Мене і не перешкоджайте їм, бо таким належить Царство Небесне» (Лк 18, 16)
а мені хочеться тобі подякувати, Тетянко. За те, що своєю позицією змусила написати тих, хто досі був просто споживачем викладеної тут інфи. Ти говориш про те, що на твою думку, є правильним. І волею-неволею, ця позиція коментарями виправляється аж допоки не стає вірною. Хіба не таким болючим має бути шлях до істини, для того, хто її шукає?!