«Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23, 46). Він починав свою проповідь з амвону Хреста звертанням до Отця Небесного, благаючи у Нього прощення для ворогів. Тепер закінчує своє діло спасіння повним довіри словом «Отче!». Найкраще, наймиліше і найбільш правдиве слово, яким людина може звертатися до Бога, і якого нас навчив Він – Єдинородний Син Божий: «Отче!», «Отче наш!». У цьому слові увесь сенс людського життя. У ньому – все наше минуле, наше теперішнє…

«Звершилось!» (Йо. 19, 30) «Звершилось» – це не просто позначення кінця, а це – осягнення вершини, здобуття цілі, виконання місії. На завершення Божественної Літургії, в якій ми стаємо причасниками Христового діла спасіння, в останній тихій молитві священник теж наголошує на «сповненні» на «звершенні»: «Сповнення закону і пророків сам єси, Христе Боже наш. Ти, що сповнив увесь Отчий задум, сповни радости і веселости серця наші завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». У цьому…

«Спраглий я!» (Йо. 19, 28) Людина не може вижити довший час без життєдайної води. Спрага замучує людину швидше, ніж голод. Це коли йдеться про фізичну спрагу. Ще більше мучить людину всіх часів духовна спрага – туга за правдою, за справедливістю і за любов’ю. Без заспокоєння цієї спраги, людина не може повноцінно жити. Сьогодні Той, Хто напоює землю водами, Хто «розсік у пустині скелі, і напоїв свій народ щедро, мов з безодень», Хто «вивів із скелі…

«Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27,46).

«Жінко, ось син твій»… «Ось матір твоя» (Йо. 19, 26-27).

«Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 43).

«Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34).

У нинішньому Святі, яке Господь дарує нам підчас великопостової мандрівки, перед нами постає Пресвята Богородиця в найважливішому моменті свого життя і в ключовому моменті історії спасіння: людина перед обличчям Бога приймає рішення, яке відкриє шлях до спасіння для всього людства. «Сьогодні початок нашого спасіння і об’явлення відвічного таїнства» – молимося в тропарі Благовіщення.