Шановні виснажені батьки, ваші діти нестерпні під час Святої Літургії. Вони хаотичні, неслухняні тиждень за тижнем.
У цій ситуації — я з вами. Я почала боятися неділі. Я спробувала все. Ходила на ранкову службу, відвідувала вечірні літургії, читала книги про літургію, пояснювала пошепки, також пошепки сварилася, ставала спереду або далі позаду усіх…можливо, дещо з цього й допомогло, але все ж не вдається вийти з храму без докорів і критики.
Але незалежно від всього цього, щотижня я і моя шумна сім’я буде там (позаду!) вертітися і відволікати один одного, піддаючись осуду тих, хто, можливо, не розуміє, як важко навчити малюка сидіти спокійно годину. Це виглядає божевільно. Але ми одягаємо наш зім’ятий недільний одяг і йдемо на Службу Божу.
Хотіла б, щоб ви знали, якщо ваша реальність теж виглядає так, це нормально. І навіть більше, ніж добре. У Христа було щось дуже важливе, щоб сказати про таких людей, як ми:
„Підвівши очі, Ісус побачив, як заможні кидали свої дари до скарбнички. Побачив він також і вдову убогу, що кидала туди дві лепти, і сказав: “Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. Усі бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала.”“ (Луки 21, 1-4).
Хіба це не те, що ми робимо? Ми даємо все, що маємо, поважаючи прохання Церкви відвідати недільну Літургію. Зовнішній світ бачить це так, що ми ледве дали мінімум. Ми, звичайно, дійшли до церкви, але чи ми зосередилися? Чи відчуваємо духовне зростання? Чи досягає нас слово Євангеліє? Не схоже на це. Але ми знаємо, скільки ми дійсно даємо. Це знає також і Христос.
Так само, як дві монети, жінки, кинуті в скарбничку, виглядали нічим, порівняно з величезними мішками зі золотом, наш внесок здається настільки малим, що хтось може здивуватися, чому ми навіть турбуємося. Чому ви взагалі приїжджаєте до церви, якщо весь цей час витрачаєте на контроль над дитиною, щоб вона не заважала іншим? Але Христос нагадує нам, що він не бачить те саме, що бачить увесь світ.
Я часто виходжу зі Служби Божої з відчуттям повного фіаско. Я навіть не могла належно відстежувати Літургію і пішла так швидко, що й забула приклякнути. Яка я християнка? Якщо ви відчуваєте те ж саме, не забувайте — маленькі діти або діти, які потребують особливого догляду, або будь-яка ситуація, в якій ви перебуваєте, і які заважають вам уважно слухати, — це унікальний тип бідності. І ми, у своїй бідності, дійсно даємо все, що маємо, просто робимо все можливе. Навіть якщо в нашій владі є тільки поява в Церкві.
Так що не зупиняйтеся. І, будь ласка, не хвилюйтеся про те, як ваша сім’я виглядає збоку. Продовжуйте робити те, що робите, і навіть якщо світ не бачить цього, Бог може побачити, якою цінною є ваша відданість.
Наші пропозиції для батьків, які приходять із дітьми в Церкву
Не турбуйтеся! Бог дав дітям багато сили. Не намагайтеся втишити її в Божому Домі. Тут усі — бажані!
Запрошуємо вас у перші ряди, де ваші діти краще побачать і почують, що відбувається.
Поясніть дітям спокійно окремі частини Літургії, що робить священик.
Приєднуйтесь до співу, моліться голосно. Таким чином навчаєте дітей правильній поведінці під час Літургії.
Якщо ви повинні вийти з дитиною з церкви під час Служби Божої, обов’язково поверніться. Сам Ісус сказав: „Нехай діти прийдуть до мене“.
Пам’ятайте, що те, як ми ставимося до дітей у нашій парафіяльній церкві, впливає на їхні стосунки з Церквою, Богом і один із одним. Дозвольте дітям почувати себе як вдома.
Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН
Маю запитання. Як реагувати на ситуацію, коли діти (навіть яким 5-6 років) під час літургії їдять сухарики, цукерки, печенька, а потім мамусі їх ведуть до причастя ?
Я не знаю, що найбільше турбує Бога: пару сухариків, які дитина їсть, щоб не турбувати церкву (бо якщо вона не їсть плаче), або те, що ми судимо його, чи він гідний приймати Ісуса в своєму серці.
Прикро мені читати коментарій від п. Лілі і сумно на серці, що Ви всю провину повалили на батьків… Я мама двох дітей, з чоловіком живемо далеко від дідусів і бабусів, а тим самим діток не маємо з ким залишити в неділю. Мало того, я такої думки, що закорінити любов до Господа, ми можемо через себе, а також через Св. Літургію на яку стараємось брати діти. Те, що ми переживали з синочком один Господь знає, зрештою з Донечкою маємо подібне, тільки може не аж так вже нервово реагую, бо вже важкий шлях пробив синок :) ) Я і плакала, сварилась, нервувалась, виходила з храму, для того, що боялась критики людей і осудження їх коли помічала їхню злість, що моя дитина ходить по храмі. Ми часто змінювали храми, майже що неділі їздили до іншого, щоб щось відминилось, з надією, що син буде заховуватись зразково, але так не сталось… Він дуже енергійний, і таким його створив Господь і зараз я це більш розумію, аніж це було на початку… Отож, зараз синові 4, на Св. Літургії він говорить до мене шепотом, часто бере свою улюблену іграшку і спокійно сидить біля нас (хоч і так бувають ті гірші дні надаль). Однак, є великий крок в перед, великий плюс, бо не зважаючи власне на тих людей, що вважають, що це моя вина, в злому заховані синочка, ми витривали в доброму, і не буду здаватися! На св. Літургію будемо ходити тільки з дітками!
цілком розумію ваш стан як і автрку статті – сама через це все пройшла. Не розумію тільки, як то лишати з бабусями дідусями. Хіба вони не так само повинні бути на Службі Божій? Особисто я дякую Богу, що не мала з ким залишити моїх дітей. Тепер можу книжку писати на цю тему, але попри всі труднощі і несхвалення тих, які молилися з нами, не жалію за той благословенний Богом час!
Христос Рождається!
Дякую за гарну статтю!
На жаль, наше суспільство ще не дуже готове, що поруч є діточки з особливими потребами. І ці діточки теж потребують Бога, як і їхні батьки, які ні на мить не можуть залишити таку свою дитину без нагляду.
Все ж, має бути потужна просвітницька робота серед людей, бо таких діточок стає дедалі більше.
І ще, батьки особливих дітей уже й так почуваються майже поза суспільством, То що, давайте їх не пускати ще й до церкви?
Дякуйте Богові за здорових діточок і просіть щоб Господь дав розуміння і милосердя до інакших, не таких, як усі…
Бажаю всім Божого благословення і більше добра і співчуття до оточуючих.
Я в таких моментах часто цитую Митрополита Антонія Сурожського; «Якщо діти Вам заваджають молитися, то почніть молитися, і діти Вам перестануть заваджати!»
На мою думку, батьки перед тим, як іти з дітьми до церкви, повинні вчити дітей, як там поводитись. Бо часто бачу, як діти бігають, валяються по підлозі і тим відволікають інших присутніх від Служби. Деякі батьки в церкві не реагують на поведінку своїх дітей, деякі шарпають, сваряться і намагаться втихомирити. АЛЕ треба навчати дітей правил поведінки ще до приходу в церкву, а якщо не вдається чи діти дуже маленькі – вчасно вивести дитину з церкви, щоб не заважати іншим. Не мучити маленьку дитину, яка не може довго вистояти. Поступово збільшувати час… А ще мені дивно, для чого малесеньких дітей, які ще нічого не розуміють, батьки сунуть до Святого Причастя. Бачила, як маленька дитина скривилась і виплюнула на підлогу((((( P.S. У мене донька і син. З їхньою поведінкою у церкві в мене проблем немає, діти розуміють, тому що розказую, пояснюю, вчу. А коли бачу, як інколи інші діти негарно поводяться в церкві, – розумію, що причиною цього насамперед є батьки…
Христос Народився.Дякуйте Богу, що маєте здорових дітей.Це велика ласка від Бога. Але є інші діти хворі, які ззовні видаються вам здоровими , просто по народному “не виховані”. Діагноз ЗПМР у моєї дитини. Це коли частково дитина не розуміє зауважень, пояснень, але завдяки лікарям і Богові нам вдалось багато. Проте, буває, що він валяється на підлозі, в нього істерика на зауваження. І саме в цей час зробити нічого з дитиною не можна. Ви пропонуєте таку дитину не водити до церкви, і за разом мамі також не ходити до Бога, бо таку дитину складно з кимось залишити ? Але ж в біблії вказано,що до Бога ми маємо приходити і в біді і в радості.Тому найперше, дотримуйтесь заповідей Божих.Полюбіть ближнього свого!!!
Вибачте за гостру відповідь. “Не суди і судимий не будеш!” – так написано в біблії.
Вибачте..Якщо Ви дийсно пришли до Храму молитися.то Ви повинни молитися а не дивитись на других.
Христос народився! Сестро Ліліє, мене давно мучить,як навчити дитину тихенько стояти у церкві і слухати священника.Зараз читаю ваші рядки, що “батьки винні у поганій поведінці дітей у церкві”.Як же ж ви помиляєтеся! у мене чотирьох річна дитина. Він плаче,щоб я взяла його до церкви!але прийшовши туди, він стоїть там тихенько рівно 15-20 хвилин(це при тому що він добре знає священника, він розуміє,що в церкві треба поводитися тихенько,він розуміє для чого бере Святе Причастя), а пояснюєш, що Боженька буде гніватися,що ти поводишся себе погано в церкві- він відповідає, що Боженька добра і всіх нас любить! Дитина просто вибігає з церкви і бігає по церковному подвір’ї і в той же час додому йти НЕ ХОЧЕ! І вдіяти тут можна лиш одне:небрати!
Пані Ліля, дякуйте Богові за ваших дітей. І не осуджуйте інших дітей і їхніх батьків. Ви не живете їхнім життям, ви нічого не знаєте про їхнє життя. Якщо вам перешкоджають діти в церкві, які рухливі – то проблема у вас ви так як той “фарисей”, що молився і казав дякую Боже, що я не такий грішник як цей митар. А в результаті Бог виправдав стара, а не фарисея.