Пропонуємо вам дізнатись більше про життя Діви Марії від о. Петра Балога, РІСУ
Про Різдво Пресвятої Богородиці у каноні Святого Письма немає ні слова. Можна знайти деякі натяки, чи пророцтва, особливо у Старому Завіті, проте це непрямі дані, та й інтерпретують їх різні християни по-різному. Натомість знаходимо інформацію про цю подію в апокрифічній літературі, тобто в книгах, які не ввійшли до канону Святого Письма. Церква не вважає ці книги Богонатхненими, проте деякі історії з них прийняла і долучила до депозиту віри. Питання, чи в це належить вірити, чи ні, лежить у площині, чи належить вірити Церкві Христовій, чи є вона авторитетом для християнина, чи ні? Чи вірити Соборам і постановам які там були прийняті, наприклад Символ Віри, чи правда віри про Марію, яка є Богородицею, чи що Христос – це Боголюдина? Всі ці істини були сформульовані на протязі віків, і використовують терміни, яких теж нема в Писанні, наприклад «Трійця», «Боголюдина», «Богородиця» чи що Ісус Христос є «єдиносущній» Отцю тощо. Проте всі ці окреслення ми з вірою приймаємо, бо вони були окреслені у Церкві, Церквою і для Церкви, тобто для вірних християн з Народу Божого.
ТЕРМІН І ЗНАЧЕННЯ А ТАКОЖ ЦІЛЬ ПОВСТАННЯ АПОКРИФІВ
Поняття «апокриф» походить з грецького дієслова «апо-крипто» і означає «укривати, ховати, прикривати, ховати з виду» тощо. Пізніше від цього слова був створений іменник «апо-крифос» – «укритий, тайний, таємничий». Пізніше також «сокровенний, священний»[1]. Взагалі, даний термін має два значення: біблійне і загальне. Перше протиставляє апокрифи канону Святого Письма, тобто підкреслює літературу, книги, розповіді, які не знаходяться у Святому Письмі[2]. Друге підкреслює неавтентичність, фальсифікацію, підставу подавану за автентичну. Найчастіше мова йде також про літературу тематично близьку біблійній.
В богословських творах поняття «апокриф» від самого початку було досить неоднозначним. На початку, в перших віках християнства, це поняття і те, що ним окреслювалося, мало радше позитивне забарвлення, проте на протязі століть термін «апокриф» починає набувати серед теологів негативних відтінків, аж до цілковитого несприйняття даної літератури як теологічного джерела.
Оріген (185-254) розділяє християнські (або релігійні) книги на дві групи: ті, які використовуються під час культу і власне апокрифи. Хоча тоді, у ІІІ столітті ще не було виразно окреслено канону Святого Письма, і сам Оріген часто коментував деякі апокрифічні, з нашої точки зору, книги, як старозавітні, так і новозавітні. Наприклад «Книгу Ювілеїв», в котрій бачимо пробу доповнити а також коментувати Книгу Буття[3]. Так як апокрифи почали з’являтися і переховуватися в різних єретицьких кругах, деякі Отці Церкви вважали апокрифи єретицькими і забороняли своїй пастві їх читати, наприклад Кирило Єрусалимський у знаменитих «Катехезах». За часів Ієроніма (поч. V в.) термін «апокриф» має досить нейтральне значення і означає «неканонічна книга».
Тобто, можемо сьогодні окреслити поняття «апокрифи» як стародавні єврейські і християнські книги біблійної епохи (або, що до такої себе зараховують), котрі не визнані Церквою як канон Святого Письма.
До найбільш відомих апокрифів новозавітної ери відносяться Євангеліє Євреїв[4], Євангеліє Назореїв, Таємне Євангеліє Марка[5], Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Томи, Євангеліє Петра, Євангеліє Марії Магдалини та багато інших. Крім того, існує багато апокрифічних Послань Апостолів, Діянь Апостолів чи Апокаліпсисів[6].
Значення апокрифічної літератури, як єврейської, так і християнської, дуже велике. Апокрифи новозавітної епохи дозволяють побачити і дослідити вірування і побожність перших християн. Крім того, багато мотивів, які знаходяться в апокрифах ввійшло до релігійного життя пізніших християн, а навіть до богослов’я. Деякі апокрифи з’являлися в тому самому часі, що і сьогоднішні канонічні Євангелія і мали на меті ту саму ціль: зібрати відомості про життя Христа, його учнів і оточення. Тому варто, досліджуючи Євангелія з точки зору поставання, редагування, впливів, звертати особливу увагу також на апокрифи.
Варто однак зазначити, що на авторів Нового Завіту більший вплив мали апокрифи старозавітні, в свою чергу апокрифи написані в ранньохристиянську епоху вплинули радше на богослов’я Отців Церкви ніж на Новий Завіт, тому ними, крім біблеїстів, займаються також патрологи. Також варто пам’ятати, що багато апокрифів, особливо ранніх – а навіть більшість з них – мають вчення ортодоксійне, а не лише єретицьке, тому що їхні автори виклали в них, хоч і подеколи у примітивному стилі, в принципі юдеохристиянське богослов’я.
На апокрифи також варто дивитися, як на перші спроби толкування Святого Письма, особливо пояснення деяких важчих фрагментів з навчання Христа чи Апостолів. І останнє, крім теологічних питань, ціллю апокрифів було також доповнення до Святого Письма того, чого, як здавалося авторам даних творів, у Святому Письмі бракувало, а віруючих цікавило. І цікавить дотепер. Що робив Ісус Христос до 30-го року життя і яке було Його дитинство? Що робили Марія та Йосиф до моменту народження Спасителя? Яке було походження Марії, Матері Христа і яке було завершення її земного життя? Що було з Апостолами по розісланню їх по світу проповідувати Євангеліє? Що сталося з іншими героями Нового Завіту, як наприклад з Пилатом, Марією Магдалиною чи Лазарем тощо? Ці питання виникають з природнього людині пошуку істини а також з природньої цікавості.
Тепер варто сказати про декілька апокрифічних мотивів відносно Діви Марії, тобто про тему даної конференції. Тим більше, що Католицька Церква принаймні дві з таких апокрифічних історій окреслила догмами, а багато інших знаходяться в літургічному календарі.
ПРОТОЄВАНГЕЛІЄ ЯКОВА
Так зване «Протоєвангеліє Якова», яке було написане десь під кінець ІІ століття, серед деяких цікавих пояснень складних фрагментів Нового Завіту, описує між іншим історію братів Ісуса, про яких згадують канонічні Євангелія[7]. Цю історію дотепер приймають деякі православні богослови. Йдеться про те, що це були діти Йосифа від попереднього подружжя, натомість не діти Марії. Сьогодні ми вже знаємо, що у євреїв поняття «брат» було ширше, ніж у нас і охоплювало двоюрідних чи троюрідних братів. Протоєвангеліє Якова, говорячи про братів Ісуса як про синів Йосифа, а не Марії, таким чином захищає дівоцтво Марії перед закидами тодішніх юдеїв[8].
«Протоєвангеліє Якова» – ця назва походить з XVI століття, коли єзуїт Вільгельм Постель перевіз зі Сходу рукопис і видав його по-латині. В назві йдеться про апостола Якова Молодшого, брата Господнього, до якого нав’язують деякі Отці Церкви, цитуючи цей апокриф[9].
Серед багатьох тем даного апокрифу знаходяться такі, що відносяться до Діви Марії. Перше – це її дівоцтво до, підчас і після народження Христа. Синоптичні Євангелія, як пам’ятаємо, цим питанням не займаються. Як було вже сказано, проблема «братів Господніх», постаті яких з’являються в Євангеліях, була розв’язана за допомогою попереднього шлюбу Йосифа. Тому Йосиф, особливо у східній традиції – це стара людина (у західній, зрештою, теж на протязі віків був часто представлений старцем, але з інших приводів). Друге – автор відповідає на цікавість вірних щодо життя і дитинства Марії. З апокрифу довідуємося про імена батьків молодої Марії, тобто про Йоакима і Анну, а також про її народження і дитинство. На підставі цієї розповіді будуть потім базуватися всі інші історії під назвою «Життя Марії».
Беручи під увагу, що Протоєвангеліє Якова в основному пояснює синоптичні Євангелія, поєднує їх, особливо там, де вони, як здається, розходяться між собою, коментує їх і додає бракуючі, на думку автора, місця, можна вважати цей апокриф своєрідним мідрашем[10], в тому числі і християнським мідрашем марійним.
Вплив Протоєвангелія Якова на християнство був неабиякий, особливо на Сході. Збереглися біля 140 грецьких рукописів цього апокрифу, для багатьох ікон Сходу і Заходу цей твір був натхненням, деякі церковні свята походять з розповідей даного твору, як наприклад Різдво Пресвятої Богородиці чи Успіння (про які тут мова) або літургійні тексти, наприклад на свято Введення до храму, яке спочатку на Заході від VII століття інтерпретувалось теж як очищення Діви Марії після народження Христа. Підсумовуючи, цей апокриф спричинився до розвитку у цілому християнському світі марійної побожності.
РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Протоєвангеліє Якова в оригіналі називається «Народження Марії. Об’явлення, яке було дане Якову». Апокриф можна поділити на 17 частин-тем, серед яких більшість таких, які маємо в синоптичних Євангеліях, а саме Благовіщення, Марія у Єлизавети, сни Йосифа, прибуття магів до новонародженого Ісуса, вбивство Іродом немовлят у Віфлеємі. Крім того, є деякі розповіді, яких брак у Євангеліях. Це історія Йоакима і Анни до народження Марії, потім власне чудесне народження Марії, посвячення Марії у єрусалимському храмі, вибір Йосифа на опікуна Марії, докази дівоцтва Марії[11], мученицька смерть Захарії.
Нас цікавить з цих всіх історій опис різдва і дитинства Діви Марії. Автор апокрифу представляє побожних Йоакима і Анну, у яких не було дітей, порівнює їх до деяких старозавітних історій, наприклад до батьків пророка Самуїла, Елкана та Анни[12], котрі також були бездітними.
Анна, жінка Йоакима, оплакувала своє горе, але з покорою приймала таке пониження від Бога[13]. І так, певного разу Анна, гуляючи у своєму садку молилася до Бога, щоб вислухав її і благословив потомством. Потім однак знову жалілася на своє горе і плакала від душевного болю, особливо, коли побачила в садку гніздо з маленькими пташенятами. Чому Бог вчинив її гіршою від цих нерозумних створінь, даючи їм потомство, а вона залишається неплідною?
Тоді з’явився їй Ангел Господній і сказав, що Бог вислухав її молитву. Вона почне, породить, а її потомство буде знане по всій землі. Виразно видно тут біблійні паралелі, як старозавітні, так і новозавітні. Можна пригадати історії народження Самсона, Самуїла, Йоана Христителя, Ісуса Христа[14]. Анна тоді відповіла, що кого б не народила, хлопчика чи дівчинку, віддасть дитину в дар Господу, щоб дитя служило до кінця свого життя Богу.
Ангел також з’явився Йоакимові, котрий пас в той час стада, і також його повідомив, що Анна зачала[15]. Наказав йому також скласти жертви з овець, телят і кіз – для Бога, священиків і цілого народу.
Через сім місяців Анні прийшов час родити[16]. Породила дівчинку, а після ритуальних днів очищення[17] почала її кормити груддю і дала їй ім’я – Марія.
Далі йде опис дитинства Марії з особливим наголосом про її чистоту, наприклад мати не дозволяла їй виходити на двір, поки не відведе її до храму. Згідно з інтерпретацією тодішніх равінів, власне назовні людина стає нечистою, стикаючись з різного роду ритуальною нечистотою і тому після повернення додому повинна ритуально очиститися.
Коли Марії виповнився один рік, Йоаким запросив духовенство, книжників, старших і зробив банкет. Дитину благословили священики, потім також архієрей, благословляючи її найбільшим з можливих благословень[18].
Наступна історія з дитинства Марії – це те, коли їй виповнилося два роки і батьки, бажаючи виконані свої обітниці перед Богом, вирішили відвести Марію до храму. Однак Анна бажала ще трохи побути з дочкою, мотивуючи це тим, що дівчинка ще маленька і сумуватиме за батьками. Тому відвели Марію до єрусалимського храму коли тій виповнилося три роки. Там прийняв її священик, говорячи над нею пророцтво про спасіння Ізраїлю, яке через неї прийде. Марія дуже зраділа, що опинилася в Божому домі, почала навіть танцювати. Благодать Божа була на ній відтепер постійно. У храмі, як говорить автор апокрифу, Марія «жила як голубка» і ангели кормили її[19].
Перебувала Марія у храмі до дванадцятого року життя, тобто 9 років. Священики почали міркувати, щоб тут вдіяти, щоб дівчина не осквернила храму Божого – у цьому віці в основному починаються у дівчат місячні, а це, згідно зі старозавітними приписами, робить жінку нечистою і все чого вона торкнеться[20]. Тоді Захарія, відомий з Нового Завіту батько Йоана Христителя, молився і йому Ангел наказав через знак від Бога (жереб) вибрати чоловіка для Марії. Жереб випав на Йосифа, і Захарія наказав йому опікуватися Марією. Той спочатку відмовлявся, бо вже мовляв старий і має синів[21], а Марія така молода. Однак священик, грозячи карою Божою, переконав Йосифа опікуватися Марією і забрати її до свого дому.
Наступні історії з апокрифу в основному покриваються з тими, які ми знаємо з Нового Завіту, однак автор коментує їх і описує їх по-своєму.
З вищеописаного випливає, що завдяки Протоєвангелію Якова як першоджерелу, у літургічному календарі знаходиться щонайменше три марійні свята та спомини: 8 (22) грудня – (Непорочне) Зачаття Діви Марії, 8 (21) вересня – Різдво Пресвятої Діви Марії, 21 листопада (4 грудня) – Введення у храм Діви Марії (Представлення). Крім того, 26 липня (22 вересня) згадуємо святих Йоакима і Анну. Історії з неканонічної книги ввійшли до християнської літургії, як на Сході, так і на Заході. Деякі навіть стали догмами, як наприклад Непорочне Зачаття Діви Марії, проголошене на Заході правдою віри 1854 року. Це все говорить про важливість апокрифів для християнського богослов’я і про їх вплив на віру християн. Однак варто пам’ятати, що лише ті свята чи святі, взяті з апокрифів, святкуються чи згадуються під час літургії, які пройшли через Традицію, через первісне вірування Народу Божого, через Отців Церкви, через богословів, врешті через церковні Собори чи Синоди. Тобто з апокрифів до нашої віри перейшло те, що було апробоване Церквою на підставі первісної Традиції. Решта залишається побожною літературою.
Зрештою, так само з каноном Святого Письма: лише ті книги там опинилися, які вважалися канонічними, тобто богонатхненими і їх визнала Церква. Всі інші книги, тобто в основному апокрифи, базуючись не стільки на змісті даних книг, яка деколи досить фантастична або інфантильна чи навіть наївна[22], скільки на Традиції, яка від початку певні книги приймала, цитувала, і коментувала, а інші відкидала і не вважала радше натхненими, Церква не ввела до канону Святого Письма.
[1] Вейсман А. Д., Греческо-Русский словарь, С.-Петербург, 1899, препринт: Москва 1991.
[2] Для протестантів апокрифами являються також ті книги Старого Завіту, які були написані грецькою мовою і знаходяться в Септуагінті, а потім у Вульгаті, тобто такі що не входять до єврейського канону, а саме: Тов, Юдт, 1-2 Мак, Сир, Вар, Мудр.
[3] Відома також «Книги Сибілли», з пророцтвами сибіл, які були досить популярні ще в Середньовіччі, що відбилося в гімнології чи в мистецтві, навіть в епоху Ренесансу, наприклад Сікстинська Капелла, розписана Мікеланджело, де представлені 4 Сибілли.
[4] Цитують його Папій, потім Климент Олександрійський, Оріген, Кирило Єрусалимський, Ієронім.
[5] Знайдений в 1958 р. манускрипт з XVIII віку в одному монастирі біля Віфлеєму, датується більшістю науковців II століття.
[6] Див. майже повне видання новозавітніх апокрифів у п’яти книгах: Apokryfy Nowego Testamentu, red. Starowieyski M., Kraków 2003.
[7] Пор. Мк 3, 21; 6, 3; Ів 7, 3.
[8] Cothenet É., Maria: а. Teologiabiblica, in: Dizionario critico dі teologia, Roma 2005, с. 807.
[9] Наприклад Оріген в Коментарі до Мат. Х, 17.
[10] Мідраш – це своєрідний равіністичний метод толкування Писання, який можна назвати також літературою, що займається Біблією. Існують різні форми мідрашу: «галаха», основою якої є правні тексти з Тори, потім «гагада» – займається інтерпретацією неюридичних текстів Тори і також рештою Біблії.
[11] Пор. ПротЄв. Якова, 19-20. Автор представляє досить детальний, навіть гінекологічний опис дослідження дівоцтва матері Ісуса акушеркою Саломеєю. Скоріш за все приводом такого детального опису були спори у ранньому християнстві про дівоцтво Марії, які, на відміну від сьогоднішніх часів, не задовольнялися лише ствердженням духовного дівоцтва матері Христа.
[12] Пор. 1 Сам 1.
[13] Пор. ПротЄв. Якова, 2-3.
[14] Пор. Суд 13, 1 Сам 1, Лк 1.
[15] Контекст історії і дослівна інтерпретація наводили деколи на думку, що Анна зачала непорочно, без участі Йоакима, так як потім Діва Марія. Навіть існувало свято непорочного зачаття Анни у Візантії у VIII столітті, див. Apokryfy Nowego Testamentu. Ewangelia Apokryficzne, cz. 1, Kraków 2008, s. 271.
[16] Передчасні роди вважалися деякими знаком святості. В літургії однак різниця між зачаттям (8 грудня) і народженням (8 вересня) Марії – 9 місяців.
[17] Пор. Лев 12, 4-6. Книга Левит наказує, щоб породільниця дівчини, яка на протязі двох тижнів буде нечистою, не доторкалася до жодної святині, а потім ще 66 днів після цього повинна сиділа вдома і нікуди не виходити. Підкреслення факту, що під час ритуальної нечистоти Анна не торкалася груддю Марії якби показує святість доньки.
[18] Пор. ПротЄв. Якова, 6, 2.
[19] Пор. ПротЄв. Якова, 8, 1. Пізніші апокрифи ще більш обширно описують історію побуту Марії в храмі. Навіть мусульманська традиція говорить, що мала Марія жила у святині, про Захарію, який там нею опікувався, про ангелів, які там її кормили, про Йосифа, якого вона там зустріла, і про Ісуса, якого вона у храмі і породила, див. Ат-Табарі, Коментар до Корану 2, 87.
[20] Пор. Лев 15, 19-27.
[21] Це апологія дівоцтва Марії і пояснення, що «брати Господні» – це діти Йосифа з попереднього шлюбу.
[22] Варто порівняти деякі фрагменти з Євангелії Дитинства Томи, де описується життя маленького Ісуса.
